Олена працює апаратником хімводоочищення на Криворізькій ТЕС. Сюди вона прийшла у 18 років — одразу після училища. Планувала затриматися ненадовго, але, як каже сама, «все тимчасове з часом стає постійним»
Нещодавно її відзначили Подякою Міністерства енергетики України — за роботу під обстрілами, коли замість паніки — ліхтарик у руках і чіткі дії по інструкції.
«Була звичайна нічна зміна. Ми запустили очищення води, без якої станція не може працювати. Потім пролунала тривога а вже за хвилину — вибухи. Просто за нашими вікнами. Будівлю почало трусити, а скло посипалося», — згадує Олена одну з найважчих ночей на станції.
Разом із колегами вони перебігли в сусіднє приміщення — без вікон, більш безпечне. Коли зникло світло і удари стихли, Олена разом із колегою Світланою побігли зупиняти процес очищення води.
Він відбувається із використанням їдких лугів і залишати систему без нагляду було небезпечно. Лише після цього енергетині пішли у сховище.
«Коли спустилися у сховище, я ще якийсь час рахувала вибухи. Дійшла до восьми, а потім уже перестала — ми просто сиділи поруч і заспокоювали одна одну», — каже Олена.
Повертаючись зі сховища, хіміки зустріли машини ДСНС і показали рятувальникам, як швидше дістатися до місця удару. А в цеху побачили зруйновані вікна, розкидані документи і металеву засувку, пробиту вибуховою хвилею.
«Ту ніч ми пережили. Навіть сміялися, коли йшли додому. На роботі, знаєте, не так страшно, як удома», — зізнається Олена.
Історія Олени — це історія українських жінок в енергетиці. Тих, хто під час повномасштабної війни виходить у нічні зміни, працює під ударами і тримає світло для всієї країни.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
