Сьогоднішня наша розповідь про виконуючого обов’язки командира взводу снайперів 167 ОМБр, в минулому бойового медика Мішеля «ЄНОТА» Куракіна з Кривого Рогу
– Я в той день мав їхати на ВЛК, вже зібрався в дорогу, але несподівано приходить ротний і каже: «Виручай, старий, у нас на позиціях двоє важких «трьохсотих» — немає кому їх евакуювати. Сходи за хлопцями… Це було в 24-ому, але Мішель пам’ятає той день, наче вчорашній…
Мішель це не позивний, як здавалось би, а ім’я по паспорту. Позивний у головного сержанта Мішеля Куракіна – «Єнот».
Зараз хлопець виконує обов’язки командира взводу снайперів 167 ОМБр. А до потрапляння в нашу бригаду Мішель служив бойовим медиком в 47 бригаді «Магура».
– …Отож на евакуацію поранених мене з побратимом «Джеком» повезли на «Бредлі», діло було під селищем Бердиче на Донеччині. Після того, як спішилися з броні, нам требі було десь півтора кілометра пройти пішки по голому полі. Мінометні обстріли не припинялись ні на хвилину – кацапи не шкодували боєприпасів. До речі, я тоді вперше побачив москальські мобільні мінометні розрахунки: з кузова пікапа випустять з десяток мін і швидко переїжджають на нову позицію. Ми з напарником залягали під кожний свист міни «сто двадцятки»…
— Коли прийшли і побачили пораненого в бліндажі, я, чесно кажучи, здивувався: як він взагалі ще дихає? Переломи, відкриті кровотечі, рвані рани – і в такому стані він вже добу… Змайстрували ноші, перехрестилися і потягнули бідолаху до точки евакуації. Передавши пораненого евакуаційній бригаді, ми з «Джеком» залишилися в наших окопах допомогти хлопцям – у нас були серйозні втрати, а москалі штурмували позиції – накат за накатом…
— Відбивши чергову кацапську атаку, ми перезаряджали автомати, коли чуємо поруч: «Хлопці не стріляйте – я свій». Мова наша чиста, але, думаю: який до дідька свій – попереду мінне поле, там свої не тиняються, а з флангів і з тилу наших і поготів бути не може. Стоїть, посміхається, автомат – дуло в землю… Коли раптом його ліва рука рвонула до цівка… Я на рефлексі підняв автомата і спустив курок… Гадаю, той тип був мобілізований москалями на Луганщині чи Донеччині…
Розповідь про евакуацію пораненого та подальшу оборону позицій бойовим медиком Мішелем Куракіним з позивним «Єнот» можна було б закінчувати. Проте до сказаного варто додати одну деталь: кацапські штурми Мішель відбивав… будучи важко пораненим.
Лишень хлопець передав евакуйованого «трьохсотого», як в його окоп прилетіла міна і шмат заліза, порвавши руку, засів під кісткою… 6 годин з перебинтованою рукою (яку сам затампонував), періодично вколюючи собі обезболюючі, і послаблюючи турнікет, Мішель тримав оборону позицій. Не хотів покидати хлопців, на яких перли оскаженілі москалі…
Нині головний сержант КУРАКІН навчає снайперів.
Про снайперські гвинтівки він, наче енциклопедія – знає все.
– У взвод снайперів намагаємося відбирати мотивованих і відповідальних людей. — розповідає Мішель. – Адже робота снайпера вимагає надлюдської витримки, відповідальності та вміння працювати індивідуально. То ж хлопці стараються, вкладаються у кожний постріл. Хоча і не все відразу у них виходить. Я пригадую, як сам вперше вистрілив з снайперської гвинтівки «Алігатор» (калібр – 12,7 мм), то після цього з пів години нічого не чув – у вухах дзвеніло.
А взагалі, вважаю, що снайпер – це еліта армії.
Їх самих ніхто ніколи не бачить, зате результати їх роботи вражають.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
