«Військова частина 3011 Національної гвардії України» розповідає в Кривому Розі історію нацгвардійця Олександра, який боронить наші південні рубежі
Олександр, 34-річний мешканець Дніпропетровщини, до повномасштабного вторгнення працював на великому підприємстві, лагодив велику техніку. Військового досвіду не мав, але вже 4 березня 2022 року він став на захист України у лавах Національної гвардії.
«2 березня мені зателефонували з відділу кадрів і сказали: «Завтра з’явитися у військкомат». Брат Ілля пішов зі мною для підтримки. Коли стало зрозуміло, що мене забирають, він теж пройшов ВЛК, і ми вирушили на службу удвох», – розповідає Олександр.
Відтоді він брав участь в охороні стратегічних об’єктів, фільтраційних заходах на Херсонщині та Дніпропетровщині, звільняв Михайлівку та Дудчани. Неодноразово потрапляв під ворожі обстріли, але відзначався тим, що непохитно продовжував виконувати бойові завдання.
«Перший наш виїзд був наприкінці березня 2022 року. Нас розмістили неподалік Зеленодольська Криворізького району, тоді ворог активно просувався, і ми не знали, чого чекати. На цьому завданні ми вперше потрапили під обстріл, було страшно від неочікуваного відчуття смерті зовсім поруч. Але природний страх минув, поступившись мотивації нищити окупанта», – зізнається Олександр.
Ворог не припиняв спроб прорвати лінію оборони на Херсонщині. Не пасли задніх і наші оборонці. Перебуваючи на вогневій позиції Олександр з гранатомета зупинив спробу ворожої диверсійної групи переправитися через річку.
Іншим разом під мінометним обстрілом врятував побратима, який втратив обидві кінцівки. Олександр, як старший зміни, не розгубився, доповів по радіостанції та викликав евакуаційний транспорт.
Надав команду розосередитися особовому складу, тим самим зберігши їм життя, а сам, під мінометним обстрілом, перемістив пораненого в укриття, швидко надав першу медичну допомогу та доправив побратима до пункту евакуації й передав медикам.
Нацгвардієць служить разом зі своїм старшим братом Іллею.
«У дитинстві ми не дуже товаришували, але, стаючи дорослішими, все змінилося. Ми стали не тільки справжніми братами, а й друзями. З часом різниця у віці стала неважливою. Ми завжди раді бачитися, допомагати один одному. За потреби я завжди можу звернутися за порадою до свого старшого брата», – розповідає Олександр.
Війна змінила його погляд на життя, але не змінила орієнтир на моральні принципи, прищеплені з дитинства.
«Що б я не робив, я ніколи зраджую своїм особистим, чоловічим та патріотичним принципам, якщо коротко, бути на стороні світла і добра, і захищати їх. Я вірний собі, а значить – вірний рідній країні. Але однозначно війна змінила мене в єдиному: дуже змінилися погляди на деякі звичні речі. Набагато більше став цінувати життя».
За віддану службу Олександра нагороджено медаллю «За доблесть» та відомчою заохочувальною відзнакою НГУ — нагрудним знаком «За доблесну службу».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
