Як розповідає «Домашня газета» від 23 квітня 2025 року, щоб церква на Великдень стояла зачиненою, такого, здавалось би, просто не може бути. Але факт залишається фактом: у селі Вільному Криворізького району на Великдень навіть наблизитись до будівлі церкви не дозволяв навісний замок на воротах
В той же час освячення пасок, що відбувалось просто неба біля сільського клубу, зібрало велике коло вільнянців.
«Я Б ТАКИЙ, ЩОБ ЗАЙТИ ІЩЕ ВЧОРА»
Ще два роки тому на зборах парафіяльної громади, і «Домашня газета» про це писала, вільнянці ухвалили перейти з промосковської Української Православної Церкви, з назви якої прибрали слова «московський патріархат», у підпорядкування Православної Церкви України на чолі з предстоятелем Епіфанієм. Як людина, яка особисто спостерігала за перебігом зборів, досі пам’ятаю те піднесення, яке тоді просто витало в повітрі. Було видно, що люди зібрались ухвалити важливе рішення у своєму житті і в житті свого села.
Прихожанка Марія Нікіфорова у своєму виступі тоді висловила упевненість, що питання буде вирішено одним розчерком пера. Однак для «розчерку пера» знадобилось цілих два роки, впродовж яких Дніпропетровська облдержадміністрація все ніяк не могла здійснити державну реєстрацію нового статуту релігійної громади села. Впродовж усього цього часу віряни, які вирішили порвати з промосковською церквою, ходили на службу до клубу, де правив священник ПЦУ Сергій Коваленко. Бо в церкві, право власності на яку належить релігійній громаді села, засіли апологети УПЦ.
— Поки що питання церковної будівлі та іншого майна вирішено не педалювати, — каже Андрій, з яким ми їдемо у Вільне. — Щоб на Великдень не було конфронтації. Ми хотіли входини зробити, але поки не будемо. Треба, щоб за участі поліції, представників влади з Лозуватки ключі від храму передали нашому голові парафіяльної ради Волкову. Щоб все було цивілізовано. Той батюшка Криворізької єпархії УПЦ, що там правив раніше, на початку війни втік у росію, прислали іншого. Але інший не сказав: громадо, я підтримую Україну, хай буде ПЦУ.
Той факт, що державна реєстрація переходу забрала у громади довгих два роки, Андрій коментує так:
— Ждуни. І нашим, і вашим. Ті, що мали прийняти рішення у Дніпрі.
Він вважає, що це було випробуванням для громади, яке вона мала пройти. І та велика кількість людей, яка зібралась цьогоріч на Великдень біля клубу, стала, на його думку, свідченням того, що люди гідно пройшли це випробування.
— Звісно, люди хочуть зайти у свій храм. Але мають терпіння. Це буде для них святом. Поліція викликала нашого голову парафіяльної ради Волкова ще за тиждень до Великодня на співбесіду. З якого переляку? Парафіяльна рада села ухвалила і оприлюднила заяву про те, що освячення пасок відбуватиметься цього разу ще біля клубу, що з болгаркою заходити до храму ніхто не буде. Хоча я б такий, щоб уже і вчора відкрити, — каже Андрій.
«ХРАМ ЗАЧИНЕНИЙ І ОХОРОНЯЄТЬСЯ»
Релігійна громада Великомученика і цілителя Пантелеймона парафії Криворізької єпархії Української Православної Церкви в с. Вільне є тепер релігійною громадою Великомученика і цілителя Пантелеймона парафії Дніпропетровської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ) в селі Вільне. Факт державної перереєстрації релігійної громади довжиною у два роки, поділився голова парафіяльної ради Володимир Волков, його засмучує, та радість від того, що це таки сталося, все ж сильніша. Він констатує, що «сьогодні храм зачинений і охороняється поліцією».
— Від вас охороняється?
— Я не знаю, чого хоче наша поліція, якщо чесно. Мені напередодні були дзвінки від нашого шерифа сільського, від начальника районної поліції Васільєва — дуже хотіли поспілкуватись. Я переадресував їх до благочинного Криворізького району Максима Крилача (ПЦУ) і чітко озвучив позицію, що ми з болгарками не збираємось іти до церкви. Я чекаю, поки мені самі віддадуть ключі. Зараз цим питанням займається наша єпархія Дніпропетровська. Сільська влада від самого початку з нами, повне сприяння. Знаю, що якісь підкилимні моменти були. Бо там основні прихожани — нотаріус Тищенко і його сестра Пахомова. Це не секрет, місцеві знають, що ці пани сімейно окупували церкву, — каже голова парафіяльної ради.
— Вони продовжують жити тією політикою, якою живе вся російська церква. Але ми, я гадаю, найближчим часом увійдемо в храм і вже точно на свято Святої Трійці будемо молитися українською мовою в нашому храмі. Бо більшість людей, які будували цей храм, знаходяться саме тут (біля клубу — Авт.). Ви ж бачите, навіть знаючи, що ми не збиралися силовим методом заходити до храму, його зачинили: щоб і не ми, і ніхто. Але все одно наша громада має вже державну реєстрацію, і ми маємо повне право увійти до свого храму. Врешті-решт, якщо настоятель не прислухається до голосу розуму, ми змушені будемо звернутись у прокуратуру чи поліцію щодо незаконного володіння майном релігійної громади. А людей, які туди ходять, ми будемо раді бачити поряд у молитві, — каже протоієрей ПЦУ Сергій Коваленко.
«ІКОНУ ПАНТЕЛЕЙМОНА УЖЕ ВИВЕЗЛИ»
Парафіянка Надія Камінська належить до числа тих, хто не просто чекав на державну реєстрацію, а активно доклався до того, щоб це нарешті відбулося. Після завершення освячення пасок ми тільки-но починаємо з нею розмову, як дві жінки цікавляться, коли можна вже буде ходити на службу в церкву. Одна з них — новоприбула зі Змички, яка знайшла у Вільному прихисток у свахи після того, як у їхній будинок прилетіло, а її чоловік став єдиним, кому пощастило вціліти.
— На жаль, як мене повідомили, із церкви вже вивезли ікону Пантелеймона з мощами. Але зараз ведеться робота на рівні єпархії, яка працює з компетентними органами, щоб ми зайшли до храму, — обнадіює жінок Надія.
— Було багато зауважень до нашого протоколу, — повертається вона до теми реєстрації. — Якісь пункти чиновників не влаштовували, велися перемовини з юристами, декілька зустрічей було. Але ми, коли проводили збори, орієнтувались на Державну службу етнополітики та свободи совісті, якою було викладено у відкритий доступ рекомендації і зразки документів. Там писали, як, власне, і у законі, про загальні збори релігійної громади, а від нас вимагали писати «парафіяльні збори», як у старому Статуті. Але ж у нас до нього на момент зборів не було доступу. Та ті нюанси в протоколі, щодо яких нам надавали зауваження, ніяк не впливали на кінцевий результат волевиявлення релігійної громади, можна було не надавати їм аж такого великого значення. Та, очевидно, для реєстрації переходу, як мовиться, бракувало політичної волі. Якісь претензії, можливо, були дійсно обгрунтованими, але ми все швидко усунули. Далі було просто затягування, як на мене. Тому що в інших регіонах, а я спілкувалась з однією із релігійних громад на Київщині, на ті нюанси, через які прискіпувались до нас, просто не звертали уваги, і реєстрація у них відбулася за місяць. Тобто, ми починали процедуру одночасно, але вони вже два роки служать у своєму храмі, а ми ще навіть зайти туди не можемо, — розповідає пані Надія.
Вона зізнається, що дуже скучила за церквою. І коли на парафіяльній раді постало питання церковного майна, її позиція була: та хай усе забирають, тільки велику ікону Цілителя Пантелеймона з мощами залишать, бо це найцінніше, що там є. Але ікону, каже, якраз і вивезли. В той же час у цьому є якийсь позитив: ті, хто окупував храм, вочевидь, не розраховують халишатись у ньому надалі.
Окрім священника Криворізької єпархії УПЦ, мова про сімейство Тищенків-Пахомових, які, як каже пані Надія, перетворили сільський храм на свою домову церкву.
Поспілкуватись з ними та дізнатись про їхні наміри нагода не випала — церква стояла зачиненою. Хоча два роки тому, у день парафіяльних зборів біля клубу щодо переходу в ПЦУ, у вільнянській церкві був цілий з’їзд священників Криворізької єпархії та їхніх апологетів.
«СТІНИ ЦЕРКВИ НЕ ОПОГАНЕНІ»
— Але ж це церква громади. Громада була ініціатором її будівництва, сільрада виділяла для будівництва цієї церкви землю. З 1996 року ця громада де всі свої треби здійснювала? В цій церкві. На Паску, на великі свята де люди стояли? Хто стояв? Навколо цієї церкви. Жителі цього села. По селу збирали кошти, коли відбувалось будівництво. Люди фінансували, — каже Надія.
І вона зовсім не проти, щоб ті, хто зараз ходить у церкву, спільно молились у складі возз’єднаної громади.
— Останній раз я відвідувала наш сільський храм у 2023 році. Про що там говорять зараз, не можу сказати. Світогляд людей, які продовжували ходили до тієї церкви, можливо, зазнав змін. Я знаю, що там проповідувалось раніше. Там дійсно проповідувались усі доктрини «руського міра», звучали пропагандистські наративи про Україну, яка бомбила Донбас. З огляду на такі страшні події, які ми всі переживаємо зараз, я не знаю, як людина може не змінитись, — каже вона.
Однак у селі є церква, а загиблих відспівують просто неба в центрі села. Від пані Надії я дізнаюсь, що є циркуляр від Онуфрія, який забороняє священикам УПЦ співслужіння з ПЦУ в одній церкві. Тому у переважній більшості випадків відспівування загиблих здійснювалось священиком ПЦУ за межами храму.
А коли восени минулого року біля церкви відкривали алею пам’яті загиблих односельців, і там був задіяний протоієрей Сергій Коваленко (ПЦУ), церкву теж було зачинено. Хоча люди могли зайти і поставити свічечку, стіни церкви, вважає Надія Камінська, не опоганені, головне — про що говорять у церкві, чим вона наповнена.
Але якщо апологети промосковської церкви не захочуть приєднатися до релігійної громади тепер уже в складі ПЦУ, вони мають віддати ключі від церкви, які знаходяться у Тищенка, вважає пані Надія.
Вона дуже мирна і законослухняна людина, але якщо перемовини не дадуть позитивного результату, парафіяльній громаді, вважає, доведеться самотужки відкрити церкву, щоб отримати доступ до свого майна. І повернути селу церкву як осередок духовності.
До речі, у Вільному мені розповіли, що село не має власної історії, точніше, його історія така, що воно було створене штучно в 35-му році минулого сторіччя, коли поставили кілька бараків і завезли туди людей, щоб обробляли землю і годували пролетаріат.
Так чи інакше, а новітню історію свого села вільнянці творять просто на наших очах.
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
