Фото:
відкритий пошук у google
Короткозорий
бюрократ – так названий директор фабрики-кухні т. Світанько. Наступний
директор, тов. Макаров, — ганебний жебрак. Яких лише претензій не висували до
керівництва фабрики-кухні, їдалень і буфетів Жовтневого рудника…
Редакція продовжує серію публікацій Ольги Гончар (Хвостової) про фабрики-кухні у довоєнні часи.
В одному з випусків рудничної газети «Скрепер» у серпні
1931 року тодішньому директору фабрики-кухні товаришу Світаньку закидають
бюрократизм і короткозорість (у переносному значенні, звісно). У постанові
рудпарткому сказано, що він «керує зовсім кволо» винесли сувору догану із
застереженням, що треба розглянути його перебування на посаді.
Наприкінці грудня 1931 року вже іншому директору
фабрики-кухні — товаришу Макарову пленум РПК (районного партійного комітету)
виніс догану. Мотивація фантастична: він «на КРЕС іде – просе вугілля, в
рудоуправі – просе дров, в ЗРК – макаронів, а до селищної ради – йде за
допомогою, бо у фабриці-кухні не вистачає води, і так в Макарова побудована
робота в щоденному жебранні». Тобто, у час, коли країна гостро відчувала
нестачу харчів, директор закладу харчування дістав адміністративне покарання за
виконання своїх прямих обов’язків – налагодження постачання.
У липні 1932 року газета викриває директора фабрики-кухні
Демчинського, який нібито «не звертає уваги на безладдя і бруд». Дописувач із
ініціалами С.Т. посилається на «історичну постанову ЦК від 19/VIII-31 року» і переконує: «Фабрика-кухня повинна стати фабрикою
здоров’я, а не фабрикою безладь та бруду».
Тож навіть за короткий час – два роки – на фабриці-кухні
змінилося три директори — Світанько, і Макаров, і Демчинський. На жаль, фото
нікого з них у газеті нема. Ми не знаємо, чи взагалі залишилися в живих ці
люди, бо в тогочасних і трохи пізніших публікаціях лунають прямі заклики до
виселення «недостойних» за межі України, до показових судів, а згодом і до
розстрілів. Догодити людожерній комуністичній системі було неможливо.
Якщо Ви щось чули про їхні долі — напишіть редакції
