Як розповідають у пабліку «253-й Криворізький окремий штурмовий полк «Арей», Козаку було лише 17 років, коли він пішов на війну в 2014-му
Брав участь у подіях Майдану в Дніпрі, вибивав тітушок з облдержадміністрації.
Після того вирішив воювати. Обрав Правий сектор, бо в інші підрозділи через юний вік не брали. Там познайомився з чудовими хлопцями й закрутилося – навчання, тренування, перші поїздки на війну. Спочатку займався евакуацією поранених, а трохи згодом вже як піхотинець пішов на позиції – з мінометом, гранатометом…
– Страх звісно був, – згадує боєць. – Часто виринали думки, що я молодий і що мої однолітки-друзі вчяться, проживають кращі роки, а я наймолодший з дорослими дядьками воюю. Коли побачив першого пораненого, зрозумів, що все серйозно. Це може трапитися і зі мною. Після першого бойового виходу повернувся до пункту дислокації й думаю: так спати хочеться, прокинуся, підійду до хлопців, скажу, що мені страшно і що я поїхав додому… Але так вийшло, що я проспав майже добу. Мене розбудили й сказали збиратися на позицію. А перед самим виходом я ж не міг сказати хлопцям, що мені страшно. Так і поборов свій страх.
Перший бій був у Авдіївці, біля промзони. Там у лісі бійці викопали позиції. Вони ще були не повністю підготовлені. Шестеро людей ледве поміщалися в окопі. Коли почався обстріл з мінометів і автоматів, бійці почали падати в окопі просто один на одного й Козак опинився з самого верху, врівень із землею:
– Було дуже страшно, що зачепить. Але все обійшлося, слава Богу. Я зрозумів, що можна працювати й виживати.
Служив в АТО та ООС до 2019 року – коли з фронту вивели всіх добровольців. І хоч керівництво країни тоді було налаштоване на перемовини, хлопці розуміли, що зброю до рук їм ще взяти доведеться.
За пів року до початку повномасштабного вторгнення Козак з побратимами почали готуватися. Зустрічалися, обговорювали як діяти коли все почнеться.
– В сучасні історії це перша така війна. Ми не розуміли, як вона почнеться, що буде відбуватися. У нас були рації на випадок зникнення мобільного зв’язку. Узгодили, де зустрічаємося і що беремо з собою, який план дій… Тому Було трохи лячно від нерозуміння масштабів, але бойовий дух мали високий! Ми були готові битися врукопашну за свою землю і за свої переконання. Тому 24 лютого у мене навіть речі були вже зібрані. Я повернувся о другій ночі додому, ми тоді гуляли. Ліг спати. Але спочатку один побратим подзвонив і сказав що почалася війна. Я з просоння не повірив. Потім другий подзвонив. Ну дві людини не можуть помилятися. Вмикаю телевізор і бачу, що все бомблять. Взяв речі, зброю, сказав батькам і поїхав.
Батьки звісно хвилювалися.
Але розуміли, що іншого варіанту не буде.
Вони навіть знали всіх побратимів Козака.
В полк Арей Козак потрапив у березні 2026 року. До того воював чотири роки в одному добровольчому підрозділі неофіційно, навіть не будучи зареєстрованим як військовий і не отримуючи зарплатні. Але в один прекрасний момент Козака мобілізували вже офіційно й відправили в одну з бригад. Там він пробув лише десять днів і перейшов (через СЗЧ) в «Арей».
– З хлопцями з «Арея» ми воювали, будучи прикомандировані до них як добробат, – пояснює. – Я знав, як в «Ареї» ставляться до людей і як воюють, який тут підхід до планування бойових дій і операцій. Краще воювати зі своїми ніж з незнайомими людьми. «Арей» формувався на основі Української добровольчої армії. Командири – вихідці з УДА. Тому я так вирішив. За ці роки війни побачити довелося багато – і розбивали ворога дуже сильно, і втрати були…
Зараз Козак – виконуючий обов’язки командира взводу БПЛА. Виконує багато роботи, пов’язаної з роботизацією підрозділу. Хай краще залізо виконує ризиковані задачі, бо кожне життя важливе, каже він.
Вважає, що «Арей» досить якісно розвивається в цьому напрямку й це зменшує втрати, адже технології часто дозволяють не вступати з ворогом у прямий контакт, виявляють ворога далеко від наших позицій і ліквідовують. Звісно, за участі майстерних пілотів.
Якось Козак повернувся додому у відпустку й зрозумів, що практично не має спільних тем з однолітками, які не воюють. Це не надто його засмутило чи образило. Просто для кожного свій час:
– Воювати будуть усі. Від війни не втечеш. Комусь треба трохи більше часу щоб зібратися… Я не засуджую людей. Що для мене перемога? Зберегти якомога більше людей і завершити активну фазу війни. Можна навіть на теперішній лінії розмежування. Головне, щоб перестали гинути люди – цивільні, військові, діти…
Козак щодня, за можливості, намагається дзвонити батькам, щоб не хвилювалися.
На питання, чи зможе колись пробачити росіянам, відповідає однозначно «НІ».
– Скільки в мене друзів загинули, залишилися з інвалідністю. Це неможливо пробачити. Дуже багато крові пролилося, – каже він.
ДАЙДЖЕСТ
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
