Віталій, боєць з Кривого Рогу, який боронив позиції на пекельному Покровському напрямку, пережив жахливе поранення, осліп, але три доби йшов до точки евакуації. З двома пораненим товаришами він здолав 10 км.
До цього «походу» Віталій провів майже місяць у крихітному бліндажі розміром 2х2 метри. Він та поранені побратими перебували під постійними ворожими обстрілами та нескінченними спробами штурмів. «Одразу евакуювати нас не було можливості: ворог настільки щільно обстрілював наші позиції, що навіть бронемашина не могла під'їхати до точки збору» – згадує Віталій. Проте, попри все, його група стійко тримала оборону.
Їх постійно підтримували свої: вночі скидали з дронів життєво необхідні ліки, їжу, воду та батарейки для рації, життєво необхідної на фронті. Сам Віталій отримав поранення на третій день свого перебування на найближчій до ворога позиції.
«У перший день після висадки з бронемашини ми отримали завдання вирушити на позиції, де внаслідок обстрілу засипало наших хлопців у бліндажі. На іншій позиції наші побратими були кілька діб без зв'язку та води. Тож, було прийнято рішення розділитись на дві групи: одні відкопують завалений бліндаж, інші йдуть на підмогу з рацією та провізією. Я був в останній групі. Ми прийшли, принесли все необхідне. Облаштувались всі разом у крихітному бліндажі. Ворог постійно робив скиди з дронів та штурмував», — детально описав боєць.
Далі стався фатальний бій: «Одного разу ми почули кроки біля нашого бліндажу. Я та мій товариш кинули гранати, почали відстрілюватись з невеликих бійниць. Одночасно повідомили по рації про штурм. Прилетіли наші дрони, добре відпрацювали по противнику. Штурм було відбито. Під час бою на наш бліндаж був чи то скид, чи граната. Потужною вибуховою хвилею мені в очі забило уламки бетону, грудки землі. Я повністю осліп на дні чотири, з очей текла кров. Мого побратима поранило в руку. Ми випили необхідні ліки, надали собі першу домедичну допомогу. Перші дні мій стан був дещо пригнічений: я думав, що осліп назавжди. Потім настрій трохи нормалізувався. Взагалі людина може звикнути до всього».
Віталій також згадує про поведінку ворожої піхоти: «В них набагато більше людського ресурсу, дуже багато. І мабуть, вони у штурми йдуть під якимись речовинами. Наприклад, біля нього наш скид вибухнув, він упав, піднявся і йде далі. І за ним без остраху лізуть і лізуть інші. Це нереально просто для нормальної психіки».
Після кількох тижнів бойового чергування, коли прийшла заміна, чоловіки вирішили самостійно вирушати до точки евакуації. Віталію та двом пораненим побратимам довелося подолати близько десяти кілометрів.Ускладнювало ситуацію і те, що в чоловіка загноїлося око, він практично нічого не бачив, тільки силуети.
«Виходили по сіряку. Сказати, що це було складно – нічого не сказати» – поділився криворіжець.
Однією з найскладніших перешкод виявилося волокно від ворожих дронів, яке як павутиння обплутало місцевість. «Все поле у волокні цьому. Йдеш і тягнеш за собою. Намагався порвати, а воно ріже руки у рукавицях. Особливо тяжко було долати зарості, обплутані цим волокном», — розповів нацгвардієць.
Коли бійці дісталися точки евакуації — негайно отримали необхідну допомогу та опинилися у лікарнях різних міст.
«Мене дуже підтримує моя кохана дружина, моя сім'я. Та й зір потроху відновлюється, це додає оптимізму. Хоча в очах ще залишилися уламки. Така травма ще довго загоюватиметься» – зазначив воїн.
Під час лікування Віталій не втрачає зв'язку зі своїми побратимами. Вони постійно спілкуються, підтримують одне одного, обмінюються новинами про перебіг лікування та просто говорять про своє.
А про свою мотивацію жити чоловік говорить з особливою ніжністю в голосі: «Донечка в мене маленька… Хочу щоб вона зростала щасливою. Щоб всі наші діти не бачили, не знали, що таке війна».
Нагадаємо, раніше ми писали, про Івана з Кривого Рогу, який служить у 151-ій ОМБр і мріє про безпеку усіх українських дітей.
