47 днів у заваленому підвалі: історія незламності гвардійця Євгенія. Євгеній народився у 1996 році на Криворіжжі. Отримавши фах фермера, він одразу обрав шлях воїна — уклав контракт із ВМС України та три роки проходив службу в морській піхоті, беручи участь у міжнародних навчаннях і місіях
Після служби повернувся до цивільного життя та став підприємцем. Проте повномасштабне вторгнення застало його на роботі. Євгеній не вагався: зібрав речі, прийшов до військкомату та став до лав 21-ї окремої бригади Національної гвардії України.
Перші дні війни — охорона важливих об’єктів, а вже у 2023-му — перша ротація на Херсонщину. Завдання було чітким: тримати стратегічні позиції та не дати ворогу просунутися вглиб. Саме там уперше став у пригоді досвід морпіха.
«Одного разу вночі на чергуванні я спостерігав за сектором відповідальності. Помітив вогник виходу ствольної артилерії. Вирахував по секундах відстань до цілі. Сказав хлопцям: “Ховайтесь!”. Ми встигли швидко забігти в укриття, і через лічені секунди стався вибух зовсім неподалік. Ми всі вціліли», — згадує боєць.
Далі був 2024 рік і Покровський напрямок — пік російського наступу. Через величезну перевагу ворога в живій силі та техніці тримати позиції було вкрай важко, а головним пріоритетом стало збереження життя бійців. Згодом Євгеній знову повернувся на Херсонщину, де ворог перебував за лічені кілометри — по той бік річки.
Саме там стався випадок, який змінив усе. Ворог випустив по позиціях, де перебував Євгеній із сімома побратимами, п’ять КАБів.
«Ми перебували в підвальному приміщенні, і над нами склалися два поверхи. Усі ми отримали тяжкі акубаротравми. Там, у заваленому підвалі, без світла, тепла, фактично без води та їжі, без зв’язку нам довелося провести тяжких і довгих 47 днів», — розповідає гвардієць.
Евакуювати бійців було неможливо: ворог контролював небо і розстрілював будь-яку техніку. Їжу та воду намагалися передавати дронами, але згодом і це припинилося, адже після кожного скидання починалися масовані обстріли з танків та артилерії. Хлопці ділили між собою останні крихти хліба й краплі води, а від нестерпного болю в голові рятувалися ліками з власних пілбоксів.
«Інколи нас накривали тривожні думки, але я знав: не можна допускати жодних панічних настроїв — це прямий шлях до загибелі. Я підтримував своїх побратимів психологічно, як тільки міг. Треба триматися за життя до останнього, з усіх сил», — каже Євгеній.
Рятувальна операція проходила у два етапи. Євгеній виходив старшим із другою групою, пропустивши побратимів уперед. Після півтора місяця суцільної темряви, антисанітарії та постійних обстрілів денне світло здалося йому неймовірно яскравим.
«Я подумав: усе, можна видихнути! У місті я одразу купив дві шаурми, жадібно з’їв їх і запив колою — це був неймовірний смак, який запам’ятається на все життя», — ділиться гвардієць.
Ці 47 днів назавжди поріднили вісьмох чоловіків і показали справжню ціну життя.
Нині Євгеній проходить лікування.
Він вірить, що народився вдруге, а за свою відданість нагороджений нагрудним знаком командувача НГУ «За доблесну службу».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
