«Страху немає – залишається лише дорога»: історія водія мінометного розрахунку з Кривого Рогу від пабліку «Військова частина 3011 Національної гвардії України»
Нацгвардієць Олександр на псевдо Вепр ніколи не служив у війську, до війни працював під землею — прохідником на шахті. Сьогодні він – водій, який пройшов через гарячі точки фронту та під обстрілами вивозив поранених побратимів.
Родом із Кривого Рогу, Олександр не мав військового досвіду до повномасштабної війни. Працював прохідником із правом проведення вибухових робіт на шахті.
Після мобілізації потрапив до лав однієї з частин Національної гвардії України, де спершу ніс службу на Донеччині як піхотинець, а згодом здобув нову спеціальність — сапера.
Через півтора року після початку служби продовжив військовий шлях у 21-й окремій бригаді НГУ вже як водій мінометного розрахунку.
У 2023 році Вепр вирушив на ротацію в район населеного пункту Урожайне у складі мінометного взводу, а вже у 2024-му — виконував бойові завдання за кермом бронеавтомобіля.
«Моїм завданням було перевозити особовий склад та доставляти БК. Fpv-дронів на той час було набагато менше. І хоч вже минулого року було набагато важче, ми просто виконували свою роботу. Дорога була одна, вже накатана, тією ми й заїжджали. Можна сказати, що були тоді вже в «мішку» — нас обстрілювали з трьох сторін, тому старалися зробити все максимально швидко», — розповідає Вепр.
«Під обстріли ми попадали практично на кожному заїзді. І дрони, і артилерія, і міномет, все було. Ми були привабливою ціллю, так би мовити. Бронеавтомобіль для ворога як ціль завжди в пріоритеті. Найбільше запам’яталося як підбили мій автомобіль. Я вивозив людей, висадив їх на позиції й коли вертався вже назад біля стели Урожайного мені «прилетіло» в ліву сторону. Машина перестала їхати, не реагувала на педалі. Прийняв рішення покидати авто і пішов вже пішки. Передвигався маленькими перебіжками до населеного пункту неподалік, там мене підібрав інший водій, Валентин, він взагалі безстрашний. Я був без рації, тому ніхто не знав де я знаходжуся. По мені працював міномет, потім прилетіла fpv-шка, а коли Валік мене забирав – працювала артилерія», — говорить нацгвардієць.
«Коли хлопці попали в оточення була на ходу лише наша машина. Ми з побратимом по черзі виїжджали забирали їх, поранених вивозили, доставляли підсилення. На першому виїзді прилетіло в метрі від машини перед самим капотом, коли була вигрузка та грузили поранених. Всі порозбігалися. Ранені вже були в салоні, тому я одразу поїхав далі і по дорозі ще пару раз попав під обстріл», — згадує водій.
«Якось нас попросили доставити боєприпаси до суміжників із бригади на Старомайорське. Загрузили повну машину БК, зі мною сіло ще троє людей і поїхали. По дорозі попали під обстріл, ще не доїхавши туда. Так я там не орієнтувався на місцевості, то пропустив поворот і це, можна сказати, врятувало нам життя. Поки я розвернувся, вимкнув усі підсвітки і їхав напомацки до другого повороту і ми розгружалися, ворог розбирав ту вулицю, на яку я спочатку заїхав. На зворотному шляху, під сильним обстрілом, ми підібрали ще поранених. Випадково їх побачив на обочині, зупинився під обстрілом, хлопці вибігли, загрузилися і під час розмови вияснилося, що вони вже три дні блукають, а по рації з’ясували, що вони вважалися безвісти зниклими», — розповідає Вепр.
«Найголовніше для водія – зберігати спокій. Якщо ти будеш нервувати, переживати, це передасться людям, які знаходяться з тобою. Спокій, більше гумору. Головне виконувати свою роботу, бо в роботі, на адреналіні страху немає. Коли ти спокійний – в тебе немає розгубленості, ти сконцентрований на дорозі і тому, що відбувається навколо тебе», — зазначає військовий.
За участь у бойових діях на Времівському напрямку Олександра нагороджено відомчою відзнакою «За доблесну службу».
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
