«Військова частина 3011 Національної гвардії України»: «Нас обстрілювали з усього, окрім пістолета», — криворізький нацгвардієць Володимир про відбиття ворожих штурмів на Донеччині
«Сила нашого фронту в тому, що кожен максимально на своєму місці, але у найскладніший момент готовий підставити плече і злагоджено виконати будь-яку роботу», — говорить Володимир. І він це робив.
Володимир мав цивільну спеціальність водія, коли постала така необхідність, підмінив хлопців-водіїв, які поїхали додому після ротації. Два місяці він вивозив особовий склад на позиції і назад.
«На спідометр я ніколи не дивився, не було коли. Але летіли ми знатно: якщо дрони наздоганяють авто на швидкості 180 км/год., то ми, навіть розбитими дорогами, примудрялись залишити їх позаду».
Володимир говорить, що за три роки війни став професійним військовим, взагалі не маючи досвіду до початку повномасштабного вторгнення росії.
Вважає обов’язковим для кожного новачка пройти підготовку: уважно слухати інструкторів, максимально запам’ятовувати та відпрацьовувати до автоматизму все, чого вони навчають.
Наприклад, бійцю стали в пригоді навички з надання домедичної допомоги. Також – знання ттх зброї та правильність поводження із нею. А калібр зброї ворога вивчав вже на практиці, зокрема, 120-ий мінометний.
Про побут на нулі Володимир згадує: «Ворог знаходився від наших позицій на відстані метрів 300, ми чітко чули їх розмови. В окопах нічого зайвого, все тільки найнеобхідніше – їжа, вода, ліки. Але для мене найголовніше, щоб постійно і в належній кількості був БК. Тому що ворог не припиняв спроби нас штурмувати».
Штурмів було декілька, згадує боєць. Тактика відпрацьована: спочатку розвідка дронами, потім обстріл з важкого озброєння, слідом піхота.
Одного разу під’їхали на БМП впритул до наших позицій, але їх «розібрали»: «Головне – протриматися під час фази обстрілів, а потім з піхотою ми вже розбиралися».
Штурм, який тривав кілька годин — з 4-ої ранку до першої години дня – у свідомості промайнув ніби хвилина, говорить нацгвардієць. «Спасибі нашому хорошому, злагодженому колективу, ми вистояли».
При мінометному обстрілі Володимир отримав поранення, але зараз в строю і продовжує нести службу.
Його гасло: «Найголовніше — зберегти життя і здоров’я своє і побратимів, решта – здолаємо!»
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
