Криворізький гвардієць: «Коли над головою літають fpv-дрони – це вже буденність»

Як розповідає «Військова частина 3011 Національної гвардії України», шлях криворіжця Максима до служби пролягав через шахти, промислові підприємства та життя під обстрілами ще до початку повномасштабного вторгнення

Криворізький нацгвардієць Максим

Сьогодні ж він — військовий Національної гвардії України, що виконує бойові завдання на Херсонському напрямку.

Підрозділ, у якому проходить службу гвардієць, тримає оборону на правобережжі Херсонщини. Однією з найгарячіших точок Максим називає ділянку в районі Берислава.

«Було дуже напружено. Ворог вів постійне спостереження, працювали fpv-дрони, «Ланцети», прилітали КАБ-и. Після передислокації ми заїхали на інше місце і на одній із позицій мої чергування тривали 11 місяців», — каже гвардієць.

Зазначає — ударні дрони на фронті сьогодні вже стали буденністю.

«Якщо бачиш раніше — стріляєш. Не встиг — ховаєшся. Ворог вдається до різних хитрощів. Поки ми були на позиції, нас підпалювали за допомогою fpv-дронів – з двох сторін поле загорілося, потім посадка, метрів 50 довжиною, а там сухостій. Горіло добре — і наші бліндажі, і сітки. Все горіло. І це — теж реальність», — ділиться Максим.

Свій перший бойовий досвід нацгвардієць отримав на Донеччині ще узимку 22-го року, в районі Курахового. Тоді активні бої точилися в Мар’їнці, а ворог намагався зруйнувати Курахівську дамбу. Максим згадує не лише артилерійські обстріли, а й силу місцевих жителів.

«Найбільше, що мене здивувало на Донеччині – люди, які відчували себе захищеними настільки, що не боялися майже нічого. Коли наш блокпост поблизу Курахового почали обстрілювати із танка, місцеві відпочивали біля водосховища. Тоді загинули пенсіонер та хлопчик, якому відірвало ногу. Наш побратим намагався допомогти, надавав першу допомогу, але шансів зберегти життя дитині, на жаль, не було», — говорить Максим.

«Коли ти знаєш, за що стоїш — ти нездоланний. А ми стоїмо за найдорожче — за свободу. І ми переможемо. Бо іншого варіанту просто не існує», — підкреслює гвардієць. Він вірить у перемогу — не як у мрію, а як у неминучість.

Бо в серці кожного українського захисника — вогонь, якому не загасити жодним дроном, снарядом чи вибухом.

Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг

Джерело