Позивний Васильович: про бойовий шлях від «партизана» до військового водія розповідає в Кривому Розі «Військова частина 3011 Національної гвардії України»
У перші дні повномасштабного вторгнення рідний дім Васильовича, невеличке село Шестірня, що знаходиться на межі Херсонської та Дніпропетровської областей, опинилося під загрозою окупації. Ворог постійно наступав, а черги у військкоматах були величезні, тож чоловік вирішив чинити опір росіянам власними силами.
Зі зброєю чоловік добре знайомий – впродовж двох років проходив строкову службу та понад 30 років захоплюється полюванням.
Служба Васильовича частково проходила у Німеччині – він виконував завдання з охорони одного із трьох довічно засуджених злочинців Рудольфа Гесса під час судового процесу.
Васильович не чекав доки росіяни зайдуть у двір його будинку – разом зі своїм давнім другом у перший місяць великої війни проводили розвідку та передавали необхідні дані Силам оборони, мінували дороги, посадки та корегували удари по російським колонам.
«Під час наступу противника ми переставляли «подарунки», які нам залишали росіяни, і «ставили» для них же. Це допомагало сповільнити та виявляти просування ворожих диверсійних груп. Їздили по всій області, по мірі пересування ворожих колон та намагалися оперативно передавати інформацію нашим. Якось знайшли БТР (а я водій-механік БТР-а) і хотіли його забрати. Завели, проїхали з півкілометра і він заглох. Прийшлося його лишити», — пригадує Васильович.
Під час однієї з «вилазок» в район Давидового Броду автомобіль, в якому їхали Васильович та його друг, теж Васильович, ледь не став мішенню росіян – їх помітили та почали вести прицільний вогонь з кулемету, однак, їм вдалося вибратися живими та цілими.
«Машину кинули і вже пройшли метрів 300, коли нас побачили. Товариш питає – що будем робити? Кажу – тікать. І тут башня повернулася на нас і почала «косить», — розповідає чоловік.
У 202З році Васильович доєднався до лав Національної гвардії України.
«Спочатку у військкоматі нас не хотіли брати. Казали – вік вже, старі. Але, знаєте, як кажуть – за одного битого двох небитих дають», — жартує нацгвардієць.
Спочатку виконував завдання у складі мобільних вогневих груп, а згодом став водієм мінометного розрахунку – виходив разом із хлопцями на позиції в районі селища Урожайне, що на Донеччині. Там нацгвардієць відбув дві ротації.
«Жили всі разом, разом окопи копали, разом наводилися, сиділи під обстрілами. Всяке було. Бувало біжиш, по дві міни на плечі, а в метрах 70 від тебе лягають снаряди. Ліг, піднявся, біжиш далі. Бо треба. Бо війна», — скромно розповідає чоловік.
На жаль, його родину втрати теж не оминули – під час бойових дій на Донеччині зник безвісно його племінник.
Сьогодні Васильович виконує завдання на Херсонщині як водій. Вивозив особовий склад на позиції, забирав зміну та ледь не став ціллю ворожих дронів – щойно збиралися виїжджати як на службове авто ворог зробив скид.
«Саме головне у роботі водія – доставити людей до точки призначення живими та неушкодженими. Бути швидким, не тормозити, щоб у критичній ситуації зорієнтуватися та виконати завдання», — підкреслює нацгвардієць.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
