На сесії міської ради 28-го жовтня ухвалено рішення направити відкрите звернення Криворізької міської ради до виконавчого голови Ради директорів Гірничо-металургійної компанії «АрселорМіттал» Лакшмі Міттала «Про запобігання виникненню можливої техногенно-екологічної катастрофи у м. Кривому Розі внаслідок зупинки виробництва та збереження виробничого й трудового потенціалу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», повідомила Наталя ШИШКА
Проєкт рішення з текстом звернення, який, авжеж, був готовий завчасно, депутати отримали тільки в день сесії безпосередньо при реєстрації, і навряд чи всі його хоча б прочитали.
Зате не встигла сесія завершитись, як новиною про те, що Вілкул наїхав на самого Міттала, одночасно вистрілили підконтрольні вілкулам медіа — як офіційні владні ресурси, так і інфопомийки. І пішла новина гуляти інфопростором далеко за межі міста.
«МИ НЕ ПОВИННІ БІГАТИ ПО МІСТУ І ПИТАТИ»
Поява цього звернення до Лакшмі Міттала засвідчила, що Криворізька міська рада повернулась до своєї улюбленої практики написання листів на дєрєвню дєдушкє. Тому що про відповіді і результати розгляду аналогічних листів, які направлялись з інших приводів у інший час далеким і високим адресатам, ніколи нікому нічого не було відомо. На відправленні звернень та пов’язаних з ними піар-кампаніях усе і завершувалось. І немає жодних підстав стверджувати, що цього разу все мало бути інакше.
У цьому зверненні міська влада фактично розписалась у своїй неспроможності в робочому порядку вести діалог з найкрупнішим платником податків у місті і найбільшим роботодавцем. Уявіть собі: там написали, що дізнались про зупинку «АрселорМіттал Кривий Ріг» із засобів масової інформації.
А якщо згадати те, що в серпні Криворізький виконком своїм рішенням затвердив прогноз бюджету на наступний рік, намалювавши обсяги зростання виробництва і реалізації промислової продукції, то це говорить про повну розслабленість під час війни, коли місто тільки зайшло в кризу, та повну відсутність стратегічного бачення.
При цьому секретар ради Юрій Вілкул, тимчасово наділений повноваженнями міського голови, на сесії заявив, що міська влада в його особі не вважає за потрібне «бігати по кожному підприємству і питати, а які у вас плани, а ви щось купляти будете, або щось продавати будете, або щось закривати будете, або переходити звідтіля». Це, мовляв, не його функція, а якихось «сварливих баб».
А головне, що треба знати про деклароване Вілкулом «запобігання катастрофі», — так це те, що криворізькі депутати голосували за звернення тоді, коли відповідне рішення уряду та бізнесу уже було ухвалене, і процес холодної зупинки комбінату, на який відвели два місяці, уже йшов.
У кінці вересня Міжнародна група «ArcelorMittal» офіційно заявила, що не має можливості безпечно продовжувати роботу в Україні до кінця війни і офіційно проінформувала про це Кабінет Міністрів України.
Старт юридичного та технічного процесу холодної зупинки припав на 10-11 жовтня. А через місяць після ухвалення такого рішення і через 2,5 тижні від початку зупинки, коли завод уже фізично консервують і гасять печі, криворізькі депутати проголосували за відкрите звернення до Лакшмі Міттала з вимогою «переглянути план повної зупинки». Тобто, коли потяг не просто пішов, а вже фактично прибув на кінцеву станцію.
«МИ НЕ СИДИМО СКЛАВШИ РУКИ»
Криворізька влада просто мала на меті продемонструвати, що «не сидить склавши руки», і створювала підгрунтя, щоб у подальшому заявити, що ми, мовляв, робили все можливе, зверталися безпосередньо до власника, але рішення ухвалювалося в інших кабінетах.
Тому у випадку із цим зверненням ідеться виключно про політичний інтерес чинної влади вілкулів та їхнє намагання будь — що зберегти свій політичний вплив на монопрофільне місто, де стабільність великих підприємств завжди конвертувалась в політичні рейтинги «місцевої еліти».
Водночас це демонстрація суб’єктності — намагання показати себе в ролі головного захисника інтересів криворіжців. Такий собі політичний щит для самозахисту від звинувачень у бездіяльності.
Хоча з точки зору ефективного міського врядування відносини між міською владою та містоутворюючим підприємством мали б будуватись на зовсім інших засадах. Бо коли бюджет, робочі місця для 17 тисяч сімей, а разом з підрядниками — значно більше, критично залежать від крупного підприємства, його проблеми автоматично стають проблемами влади. Влада мономіста мала б першою ініціювати постійний моніторинг стану такого гіганта, аби знати про загрози та ризики до того, як вони реалізуються.
Тоді як заява «ми не повинні бігати» перекладає відповідальність на бізнес. Проте інвестори та корпорації керуються насамперед фінансовими показниками та рішеннями акціонерів у Лондоні. Завдання ж очільника міста — бути головним адвокатом та захисником громади.
Заради захисту тисяч робочих місць міська влада мала б не просто «бігати», а стукати в усі двері: ініціювати зустрічі з керівництвом комбінату, звертатися до Уряду, Міністерства економіки та профільного комітету Верховної Ради для пошуку спільних рішень (наприклад, щодо пільг на залізничні перевезення чи електроенергію). Але…
І ЧОГО ЦЕ МИ ТАКІ «ВІДКРИТІ»?
А коли звернення називають відкритим, адресують його безпосередньо Лакшмі Мітталу і поширюють у медіа, справжньою метою такого послання є створення максимального суспільного резонансу перш за все для внутрішньої аудиторії, для свого виборця. При цьому згадка імені всесвітньо відомого інвестора, за задумом, має додати ваги самій міській владі.
Оскільки ж рішення про зупинку на момент звернення міської ради було вже ухвалене і узгоджене з українським урядом, міська влада в такий спосіб забезпечувала собі «політичне алібі». Якщо завтра тисячі працівників опиняться в простої або за ворітьми, а міський бюджет втратить левову частку надходжень, у влади буде готовий аргумент для захисту від критики незадоволених містян. Ми, мовляв, публічно вимагали від Міттала зберегти виробництво, але не були почуті.
У той же час, після того як український уряд уже погодив зупинку підприємства (враховуючи складну логістику, енергетичну кризу чи воєнні ризики), криворізька влада своїм широко розтиражованим відкритим зверненням дистанціюється і від непопулярного рішення центру.
Швидкість, із якою новина розійшлася ресурсами, доводить, що тексти релізів, заголовки із акцентом на «звернення Вілкула до самого Міттала» були узгоджені й розіслані в редакції ще до того, як депутати натиснули кнопки для голосування. Сесія міськради в цьому ланцюжку просто виконала роль легітимізації інформаційного приводу, під який і готувалася масштабна інформаційна кампанія.
Міській владі було критично важливо заповнити інформпростір власною версією подій у зв’язку з зупинкою комбінату, змістивши фокус уваги з «Чому міська влада проспала зупинку найбільшого підприємства?» на «Дивіться, як рішуче Вілкул б’ється за Кривий Ріг».
Організатори кампанії чудово розуміли, що наказ про консервацію навряд чи буде зупинено. Проте цей піар-хід покликаний працювати на користь «місцевої еліти» і в довгостроковій перспективі. Коли криза поглибиться, підконтрольні вілкулам медіа зможуть нагадати, що ми ж, мовляв, попереджали, писали самому Мітталу, але олігархи та Київ нас не почули.
Таким чином сесія міської ради фактично послужила знімальним майданчиком для старту масштабного політичного перформансу, аби захистити рейтинги правлячої в місті групи перед обличчям неминучої соціально-економічної кризи.
ЦЕ ДО ВИБОРІВ?
Ця медійна кампанія є яскравим прикладом роботи на перспективу та гри на випередження в контексті майбутніх повоєнних виборів. Зупинка АМКР — не просто економічний форс-мажор, а потенційна електоральна катастрофа для чинної влади вілкулів. Якщо не очолити інформаційний порядок денний зараз, то на майбутніх виборах ця подія стане головною зброєю проти них.
Головний страх будь-якої чинної влади під час великої кризи — отримати тавро співучасника, або того, хто проявив бездіяльність.
Для базового електорату чинної міської влади архіважливо бачити образ «міцного господарника» та захисника, тому його і ліплять в розрахунку на те, що пересічний виборець не заглиблюватиметься в деталі, має коротку пам’ять, що йому достатньо буде дізнатись з новин, що їхній очільник міста б’ється з олігархом за завод.
Зупинка АМКР неминуче призведе до падіння рівня життя у місті, зростання безробіття та скорочення міських соціальних програм через дефіцит бюджету. І щоб гнів криворіжців не обернувся проти чинної влади, їм технологічно треба було знайти і вказати на винних заздалегідь: це транснаціональна корпорація, яка ухвалює рішення десь за кордоном, та Кабінет Міністрів у Києві, який усе погодив, не запитавши криворіжців.
Синхронна робота пулу медіа показала, що інформаційна машина вілкулів перебуває у повній бойовій готовності. Чинна влада здатна за лічені години повністю переформатувати будь-який негативний інфопривід на свою користь.
Немає сумнівів, що цей крок продиктований передвиборчою логікою. Навіть під час війни політичний процес не зупиняється, а трансформується. Інфопривід у вигляді звернення до Міттала та розгорнута довкола нього інформаційна кампанія — це спроба «місцевої еліти» забезпечити собі політичне виживання у майбутній повоєнній виборчій кампанії, заздалегідь заблокувавши найнебезпечнішу кризову тему.
Хоча юридично та процедурно звернення є пустопорожнім документом, який не містить жодних механізмів вирішення проблеми (наприклад, пропозицій запровадження податкових пільг, компенсацій чи програм перекваліфікації для робітників). Воно є декларативним жестом, спрямованим на публіку, а не на результат.
ВИКЛИКИ СУЧАСНІ, УПРАВЛІНЦІ МІСТОМ — ВЧОРАШНІ
Позиція Вілкула «ми не повинні бігати по місту і випитувати, у кого які плани», абсолютно не узгоджується з принципами сучасного кризового менеджменту. Це прояв класичного командно-адміністративного (радянського) та коменклатурно-кланового менеджменту, типовими представниками якого є родина Вілкулів, і під який заточена вся вибудувана ними вертикаль влади у Кривому Розі.
Тоді як сучасний антикризовий менеджмент у муніципальній сфері мав би базуватись на проактивності, партнерстві, прогнозуванні. Кризовий менеджер не чекає, поки проблема вибухне. Він зобов’язаний «бігати», моніторити ризики, створювати координаційні штаби з великим бізнесом та мати план А, Б, В.
«Ми не повинні бігати, вони мають самі прийти і доповісти» — це генетичний код номенклатурного врядування. Коли чиновник уособлює місто, а бізнес чи громадяни — прохачі. З погляду Вілкула, статус очільника міста не дозволяє йому «принижуватися» до того, щоб першим ініціювати зустріч із приватним капіталом, навіть якщо цей капітал годує пів міста.
Номенклатурний підхід бачить місто як вотчину, де завдання влади — розподіляти бюджетні кошти між «своїми» підрядниками та карати незручних опонентів через медіацькування.
Командно-адміністративний менеджмент може створювати ілюзію стабільності у ситі та мирні часи, коли система котиться по рейках, закладених ще за радянських часів. Але в умовах війни та системної економічної кризи ця модель стає небезпечною.
Коли падає АМКР, руйнується вся конструкція. Замість того, щоб увімкнути антикризовий режим (скорочувати другорядні витрати, терміново переглядати бюджет, створювати міські програми підтримки безробітних), влада обирає позу «ображеної гідності» та починає масштабну піар-кампанію.
Позиція Вілкула — це ментальний маркер управлінців минулої епохи, які вміють управляти процесом розподілу ресурсів, але абсолютно безпорадні, коли ці ресурси зникають, а ситуація вимагає проактивного лідерства, антикризових рішень та відкритого діалогу, а не кабінетної зверхності.
А ЩО Ж РАДА ОБОРОНИ?
Чи могла вона, скажімо, ініціювати закупівлю ППО для захисту об’єктів АМКР?
З точки зору реального захисту інвестицій рада оборони мала б стати головним майданчиком для розв’язання безпекових проблем комбінату. Проте в реальності ця структура діє в межах специфічної моделі, де медійні завдання та освоєння бюджетних і грантових коштів на реалізації локальних, точкових проєктів переважають над стратегічним захистом.
Експерти вважають, що питання закупівлі ППО є юридично та технічно складним, але ситуацію можна було б змінити за наявності політичної волі.
Засоби протиповітряної оборони не продаються місцевим радам або приватним компаніям. Контракти на таке озброєння укладаються виключно на рівні Міністерства оборони.
Але рада оборони Кривого Рогу в особі її голови, маючи величезний вплив та фінансові ресурси міста, могла виступити ініціатором та координатором тристороннього проєкту: місто (бюджет) + АМКР (співфінансування) + Міноборони/Повітряні сили.
В Україні є приклади, коли великий бізнес або консорціуми міст фінансували закупівлю мобільних вогневих груп, систем РЕБ (радіоелектронної боротьби) для захисту конкретної критичної інфраструктури або модернізували наявні засоби ППО для військових, які прикривають небо над регіоном.
Такий крок вимагав би від очільника ради оборони того самого «кризового менеджменту» — складних непублічних переговорів з Кабміном, військовими та закордонним менеджментом Лакшмі Міттала.
Але йому краще піаритись на видачі продуктових наборів та встановленні металопластикових вікон у багатоквартиних будинках за бюджетний кошт чи на відкритті дитячих просторів за кошти грантодавців.
Бо це зрозумілі, видимі для пересічного виборця дії. Таку дію можна сфотографувати, показати в підконтрольних медіа і отримати миттєву вдячність.
Натомість закупівля засобів РЕБ чи фінансування військових інженерних споруд для захисту об’єктів АМКР — це дорого, таємно і не приносить швидких політичних дивідендів. Виборець не оцінить відсутність прильоту, бо «прильоту просто не було», а от нове вікно чи дитячий майданчик — оцінить.
То ж коли йдеться про позитивні інфоприводи (допомога, вікна, гранти) — це подається як особиста заслуга голови ради оборони Олександра Вілкула. Коли ж виникає системна криза (як-от зупинка АМКР через безпекові ризики, проблеми з логістикою чи удари по енергетиці) — рада оборони самоусувається, а офіційна особа Юрій Вілкул на сесії заявляє, що «ми не мусимо бігати».
Рада оборони мала всі інструменти, щоб стати проактивним захисником промислового потенціалу Кривого Рогу. Вона могла б ініціювати створення міської програми захисту промислових гігантів, залучати кошти АМКР для посилення протиповітряної та протидронової оборони.
Проте її голова обрав безпечніший для своїх рейтингів шлях: займатися точковим, медійно вигідним «благоустроєм та ліквідацією», залишаючи глобальні питання виживання стратегічного підприємства в зоні відповідальності самого комбінату та центральної влади.
Що ж до масованої інформ-кампанії в українських ЗМІ по поширенню інформації про ініційоване Юрієм Вілкулом звернення до Міттала, то тут не можна виключати суто фінансовий фактор.
Публікації можуть поширюватись на комерційній основі. У таких випадках редакція взагалі не має права змінювати текст чи додавати туди критичні зауваження, оскільки матеріал публікується за чіткими замовними критеріями.
І у цьому випадку їх дотримання з боку ЗМІ є очевидним.
Наталя ШИШКА,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
