Як розповідає «253 окремий штурмовий полк «Арей», Євген працював на металургійних комбінатах у Кривому Розі. До безпілотних систем не мав жодного відношення
Зараз він штурман в екіпажі роти безпілотних авіаційних комплексів.
– Коли прибув в Арей, мене запитали: «Спробуєш літати?» Погодився, – пояснює. – Вийшло не одразу. Тренувався на симуляторах. Важко було навчитися повного контролю. Дуже чутлива техніка. Легенький рух – і дрон іде в бік. Але згодом я став штурманом, веду пілота – тож маю більше запам’ятовувати мапу, стовпи, посадки, поля.
— Перший вихід на позиції пройшов добре. Були й гарячі моменти, згадує Євген. І обстріли, і «ждуни», яких вдалося знищити, й в кущах довелося посидіти не рухаючись, щоб не помітили ворожі пташки. Головне, що всі цілі.
Й ворогу віддячили добре:
– Це гра не в одні ворота. Коли полювали на нас, ми, як пілоти, розуміли, що треба сховатися в зеленці і не рухатися. Дванадцять FPV по нам прилетіло. Нам поталанило… Вони якісь глупуваті, не спустилися вниз посадки й не полетіли між деревами, як це роблять наші. Це нас і врятувало. Коли повернулися на позицію, були злі. Хотіли гарненько попрацювати, пошукати. Й у перший виліт два «дружочка» накриті лежали під деревом. Вічний сон їм… У них був шанс, потім настала наша черга. Якби ми тоді в посадці десь забарилися, вони б нас могли піймати. Тим більше маршрути вони знають.
– Вийшов такий собі двобій пташники з пташниками?
– Так. Не поталанило їм.
Євгену подобається його робота у війську.
А це значно підвищує ефективність і дає результат.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
