Як розповідає паблік «Сили територіальної оборони ЗСУ», Тимур на псевдо «Шерман» народився у Кривому Розі на початку 2000-х. Після дев’ятого класу — військовий ліцей-інтернат: найважчим виявилося не стройова, а прощання з домом
У 2021-му він закінчив ліцей і вступив до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Конкурс — тринадцять людей на місце. КМБ, присяга, безкінечні нормативи, психологічні тести — усе по-дорослому.
У лютому 2022-го плавний хід навчання обірвався. Академія жила війною: хтось із курсантів пішов добровольцем на захист Києва, дівчата плели маскувальні сітки, формували протидиверсійні загони, полігон став другим домом.
Теплі казарми змінили холодні, сирі бліндажі. Ракети прилітали і по полігону, і по навчальним корпусам — були втрати. Новини з фронту читали як бойовий наказ: рядок за рядком.
Випуск відбувся на тлі тривоги. Радість змішалася з невідомістю, але сумнівів не було: служити далі.
Коли запропонували обрати частину, Тимур зупинився на 113-й окремій бригаді Сил ТрО ЗС України. «Може, доля підштовхнула», — усміхається.
Він знав, що командуватиме бійцями, старшими за нього на двадцять–тридцять років, і не вважав за сором питати поради у досвідчених сержантів.
Саме тому швидко «вклинився» в підрозділ: чіткі накази, увага до дрібниць, рівне ставлення до людей. Авторитет прийшов разом із відповідальністю.
Сьогодні «Шерман» живе службою.
«Інших шляхів уже немає», — каже спокійно.
Підтримує зв’язок із побратимами по академії: вони воюють на різних ділянках фронту, обмінюються напрацюваннями, тактикою, дрібними хитрощами, що рятують життя.
Він добре розуміє: війна змінюється кожні пів року, тож вчитися доведеться завжди — і собі, і підлеглим.
Ця історія — про те, як молодий офіцер не ламає, а підсилює традицію, додає до неї сучасної науки й поваги до людини.
«До Перемоги шлях довгий, але я готовий його пройти», — говорить спокійно «Шерман».
Юрій ПОТУПЧИК,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
