З початку повномасштабної війни нацгвардійці допомагають боронити Батьківщину на одному рівні із Збройними Силами. Службовці Криворізької військової частини 3011 Національної гвардії України стояли на варті нашого мирного життя ще до початку вторгнення. Серед них – і гвардієць-мінометник Богдан, на псевдо Jacobs, історія якого з’явилася на офіційних інформаційних ресурсах військової частини.
На службі у Нацгвардії Богдан уже 6 років. За цей час встиг неодноразово побувати на ротаціях у зоні ООС. Бував поблизу Маріуполя, Волновахи, Вугледару та інших ключових населених пунктах Донецької області. Початок вторгнення пам’ятає так, неначе це було учора: «24 лютого був вдома. О 6:00 зателефонувала рідна сестра, в неї був дуже схвильований голос. Вона сказала, що війна почалася. Я не повірив, поки мені не подзвонив товариш та не повідомив, що вже отримує боєприпаси. Схопив «тривожку», сказав дружині, що все буде добре, адже настав той час, коли ми знищимо російську армію раз і назавжди, і вона більше не зможе напасти та причинити біль».
Першим завданням нового етапу війни для Jacobsа стало зайняти оборону рідного міста. Щоб не дати ворогу жодної можливості підійти, робили все швидко, не звертаючи уваги на холод. Через кілька тижнів, коли безпосередня загроза для Кривого Рогу зникла, підрозділ Богдана, разом із артилерійською батареєю, почав виконувати завдання в селищах неподалік багатостраждального Зеленодольська. А уже в середині квітня поїхали далі, в село Біла Криниця, що на Херсонщині, – і одразу потрапили у «зарубу». Богдан згадує: «В перший день по нам почала працювати ворожа артилерія, один зі снарядів прилетів у будівлю школи, склавши другий поверх навчального закладу як картковий будиночок. Обстріли були щоденні та дуже інтенсивні».
Після виконання цілого ряду бойових завдань поблизу Давидового Броду та Великої Олександрівки, влітку, мінометну батарею Jacobsа відправили на навчання, а потім на найгарячіший напрямок – на Донеччині.
Підрозділ ще не встиг приїхати на позицію, як те, що вони пережили на Херсонщині здалося їм легким: «Ворог гатив, здається, з усього що тільки мав. Обстріли були дуже масовані: фосфор, «Гради», важка артилерія, авіація. Постійно літали ворожі дрони», — розповідає Богдан.
Втім, це не завадило хлопцям успішно виконати своє бойове завдання та прикрити українську піхоту. Чітко та виважено мінометники знищили ворожий розрахунок АГС, живу силу противника та «розібрали» російські оборонні позиції, які ті довго облаштовували у посадці.
За словами Богдана, досягти цього вдалося завдяки злагодженій роботі командирів, яка дозволила ефективно виконувати завдання, зберігаючи при цьому життя особового складу.
Jacobs каже, що постійні обстріли та лють противника лише додатково мотивують хлопців краще виконувати своє завдання – бити ворога швидко і точно в ціль, не поступаючись у майстерності підрозділам спеціального призначення, щоб ця війна стала останньою для російської армії.
