Олександр народився у Сімферополі, але зростав і працював у Кривому Розі. З початком війни, маючи за плечима військовий досвід, домігся права захищати рідну землю. Рік боронив район та область, а потім служив на Донеччині й Херсонщині. Його історію повідомила військова частина 3011 НГУ.
Чоловік у 1998-му році пройшов строкову службу в одній з військових частин Національної гвардії України на Львівщині. Після демобілізації працював гірником, а за декілька років став вибухівником на одній із шахт Криворіжжя. Початок великої війни він зустрів удома.
«Вранці почув як пролетіла ракета над головою. Вискочив на вулицю, дивлюся – вони на Кривбас. Стали з дружиною читати новини — почалася війна. Ми не вірили довго що таке може бути у 21-му сторіччі», – згадав ранок 24 лютого 2022 року нацгвардієць.
Уже на наступний день Олександр поїхав до військомату. Спочатку його брати не хотіли, бо мав бронювання на роботі. Однак чоловік досяг свого – наступного дня він влився в лави 21-ї окремої бригади НГУ, в один зі стрілецьких батальйонів.
«Ще у 2014-му році, коли все почалося з Криму, я пішов до військомату. Пройшов навчання і мене завернули додому. І тому цього разу я без жодних вагань одразу пішов», – пояснив свою позицію «Гірник».
З літа 2022-го нацгвардієць виконував завдання на блокпостах в районі міста Курахове, а в лютому 2023 року відбув на ротацію до Херсонської області.
«Штурми у мене почалися у 2024-му році, з лютого місяця. Це вже було Урожайне. Сказали — треба їхати. Побратимів треба міняти. Спочатку було більш-менш спокійно було, ходили на позиції, хоча і ворог був недалеко. У той момент вони на нас не наступали, але були постійні артобстріли. А вже як просохло – почалися штурми», – поділився воїн.
У його пам'яті досі свіжі спогади про перший штурм, який йому довелося відбивати.
«Це було не на нашу позицію, а сусідів. Ми вогнем в тому напрямку підсилювали, щоб росіяни не сильно лізли на позицію. Тоді дуже добре працювали наші мінометники, просто красиво. Коли росіяни намагалися йти, то «насипали» їм добряче. Росіяни працювали малими групами: залітали на броні по кілька осіб, швиденько зістрибували, почали використовувати мопеди, аби швидко добиратися до позицій. Приїхав, кинув і побіг в посадку, щоб закріпитися», – розповів захисник.
За словами військового, найважче стало з настанням тепла.
Після чергового обстрілу «Гірник» дістав серйозну травму коліна. Відновившись, він знову повернувся у стрій та вже у жовтні минулого року отримав направлення в район населеного пункту Урожайне.
«Ми були на позиції, коли кажуть — наступають, йдуть до вас четверо. Почали туди їм насипати, вони втікли. Ми були вже замикаючими, виходили останніми. Ворог не міг до нас доїхати, дорога повністю розбита. Десант спішувався, а техніка противника одразу тікала, бо по ній наші працювали. Ми тримали позиції вже у посадці за селом, не давали можливості росіянам просунутися далі. Дорога була під нашим контролем, але цього разу було набагато важче — дрони не давали нам життя. Під кінець жовтня ворог знову почав нас видавлювати та намагався взяти у кільце. Під час виходу з оточення біля мене загинув мій побратим Дмитро, а мене поранило в груди та стегно. Це був уже початок грудня», розповів Олександр.
Попри поранення, отримані під час боїв, Олександр не здається. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, він проходить реабілітацію і прагне повернутися на фронт.
Нагадаємо, що патрульний з Кривого Рогу після першої зміни врятував життя чоловікові в Одесі
