Як повідомляє криворізька «129 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ», Андрій друг «Третій» до війни працював зоотехніком та навчався в Державному аграрному університеті. Коли почалась війна відразу пішов добровольцем
У зв’язку з тим, що не вистачало медиків в підрозділі, запропонували пройти курси на бойового медика. На основі того, що знайомий з ліками, які потрібні в екстреній ситуації та як їх використовувати, погодився та пройшов курси. До війни спробував себе в якості ветеринара, що і пішло лиш на користь.
«Успішно рятував життя, допомагав побратимам в стресових ситуаціях під обстрілами. Виходило не погано. До обстрілів та до поранень ставлюсь холоднокровно, тому що від цього залежить життя побратимів. Багато військовослужбовців при пораненні згадують про сім’ю та дітей і це надає їм стимулу».
Перше бойове завдання не змусило себе довго чекати. Приїхали на позиції на Херсонщині, пів години там побувши отримали два «приходи» міномета. 4 побратимів поранило. Але завдяки тому що всі були поряд, залишились живі, надали швидку допомогу, за що Андрія і було нагороджено відзнакою «За врятоване життя».
«Коли побратим в передсмертному стані згадав про двох дітей, це дало мотивацію на те, щоб врятувати йому життя. Зробили все необхідне — перев’язали, затампанували під обстрілами, постаралися якомога швидше евакуювати до шпиталю. В подальшому все пішло як на «автоматі», тим більше коли знаєш свою роботу та впевнений в цьому. Дуже важливо бути впевненим ще і у водієві евакуаційної машини тому що, якщо ти не впевнений у водієві, це все вплине на час. Від швидкості того, як він доїде до місця евакуації і евакуює, залежить життя побратима».
Мотивує Андрія те, що дома чекає сім’я, діти.
«Так і кожного побратима чекає хтось: мати, діти, жінка. Це і є мотивацією, щоб скоріше це все закінчилось і по швидше повернулись до дому, до сімей своїх. Заради цього захищаємо свою землю і йшли захищати свої сім’ї, щоб все було добре».
Пішли самі добровільно захищати свою Батьківщину заради сімей.
«Я думаю, це і є стимул для тих, хто зараз не воює. Чим нас буде більше, тим швидше це все закінчиться».
Кожен день, коли Андрій не бачить свою сім’ю і навіть немає змоги зателефонувати, в подумах на фото дивиться: «Це дає наснагу, терпіння на те що ти їх скоро побачиш».
В машині швидкої в Андрія завжди поруч фото дружини та дітей.
Разом до ПЕРЕМОГИ!
Слава Україні!
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
