«123 бригада тероборони ЗСУ / 123 territorial defense brigade» згадує: Баштанська пастка – народна війна, яка зупинила колону ворога, що йшла на Кривий Ріг
Авторка: Salsa
Частина І
Андрій Кондратьєв (на той час – начштабу 190-го батальйону):
«Ми видавали зброю на свій страх і ризик»
24-го лютого здавалося якоюсь дурною грою. Хтось жартував про «Зарницю», хтось просто не міг повірити. Але реальність вдарила швидко. Ми почали ставити блокпости на в’їзді та виїзді з міста… Люди йшли потоком. Добровольці вимагали автомати. Команди на видачу ще не було, але ми розуміли: якщо не зараз, то ніколи. Видавали під чесне слово, військові квитки та записи в зошиті, на свій страх і ризик. На той час у батальйоні служили 40 людей, з яких всього семеро – офіцери. Практично за один день кількість військовослужбовців зросла у десять разів.
1-го березня все змінилося. Нам доповіли: на Баштанку пре величезна колона. Ми розкинули сили: хто на Снігурівку, хто на Казанку. У самому місті залишилося дві сотні бійців.
Але ми були не одні.
Знаєте, хто такі баштанські мисливці? Це справжні красунчики! Вони приходили зі своїми «зеленками», зі своїми рушницями. Поряд – цивільні з ящиками коктейлів Молотова. Адміністрація працювала як годинник. Ми готувалися до справжнього пекла.
Коли колона розділилася, ми прийняли бій на дамбі. Був у нас хлопець з позивним «Фаєр», який вперше в житті тримав гранатомет. Першим же пострілом він спалив БТР, другим – машину з БК. Це був знак: ми їх не боїмося.
Почалася «партизанщина». Окупанти просочилися в місто, але вони не врахували одного: ми тут вдома. Ми знали кожну шпарину, кожен підвал. Бійці вискакували як привиди: обстріляли – знили. Орки були в шоці. Вони потім на допитах зізнавались: «Нам казали, що пройдемо без пострілу, а тут на нас навалилося ціле військо!». Вони не розуміли, що це не військо – це народ.
У штабі, за 200 метрів від якого йшов бій, усі були зі зброєю. Навіть наші жінки. Я бачив, як дехто з хлопців розбивали свої телефони, розрізали банківські карти. Навіщо? «Щоб ворогу не дісталося», — була відповідь. Хтось готував гранати, щоб підірвати себе разом із росіянами, якщо притиснуть. Ніхто. Не збирався. Здаватися.
А потім зайшла наша авіація. Вертольоти відпрацювали так ювелірно, що колона просто «встала». До 12-ї дня росіянці вже тікали, кидаючи загиблих. А ми на адреналіні погнали їх далі. Затрофеїли три «Панцирі-С» — по 15 мільйонів доларів кожен! Ми не знали, що з ними робити, тому палили пульти керування, щоб вони знову не стали в стрій ворога.
Частина ІІ
Сергій Дорошенко (командир 190-го батальйону):
«Стратегічний злам»
— Для мене як командира найважчим завданням у ті дні було не просто розставити людей на позиції, — згадує Сергій Дорошенко, – Важливо було знайти спільну мову з тими, хто ще вчора сіяв та пахав землю, а сьогодні прийшов захищати свій дім.
Моєю задачею було за лічені години забезпечити цей вчорашній «цивільний десант» усім необхідним: одежею, їжею, зброєю. А головне – треба було кожного офіційно працевлаштувати, ввести в стрій, щоб люди відчували себе не просто добровольцями, а частиною потужного військового механізму. Ми будували армію прямо «з коліс».
А вже за кілька днів цей механізм пройшов перевірку вогнем.
З боку Херсона, через село Добре, зайшла колона російської федерації – близько 100 одиниць техніки. Вони планували пройти Баштанку «транзитом», щоб закріпитися і йти далі на Вознесенськ.
Але на греблі їх зустрів наш заслон: воїни ТрО, рота охорони ТЦК і – що найважливіше – звичайні місцеві мешканці. Люди, яких ми щойно вдягнули та озброїли, з вибуховими сумішами в руках стали стіною.
Три ворожі машини спалахнули прямо на мосту, заблокувавши рух. Колона зламалася і почала відходити об’їзними шляхами, де на них уже чекали наші маневрові групи. Там, де у ворога була броня, у нас була незламність і стрілецька зброя.
Ми їх не просто налякали.
Ми поламали їм всю логіку наступу.
Баштанка – південний щит України
Те, що відбулося 1 березня 2022 року, назавжди увійде в підручники історії.
Баштанка не просто встояла – вона стала основним форпостом Півдня.
Звичайні люди – вчорашні вчителі, водії та мисливці – за один день перетворилися на непереможне військо. Зупинивши ворожу колону, вони не дали окупантам форсувати Південний Буг і відрізали противника від постачання.
Якби Баштанка впала, шляхи на Вознесенськ, та Кривий Ріг були би відкритими.
Але Баштанка вибрала боротьбу.
І цей вибір врятував український Південь та Південно-східну частину України.
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
