Як зупиняли наступ окупантів на Півдні, а потім проривали їхню лінію оборони, «Тижню» розповів кавалер Золотого хреста, ротний Окремий штурмовий батальйон АРЕЙ УДА 129 бригада Збройних сил України Радік Асатрян
— Ходять легенди, що ви найбільш ефективний боєць батальйону «Арей» і на вашому рахунку найбільше вбитих ворогів.
— Убивали їх дуже багато. Вибору в нас не було. Вони йшли, ми їх убивали. Це було після Старомайорського. Коли ми його взяли, нас звідти вивели й кинули на посадки на ворожі позиції. Сказали: штурманіть їх, візьміть ВОПи, ми заведемо туди людей і поміняємо вас. Ми штурманули, взяли чотири чи п’ять їхніх ВОПів… І так тривало дев’ять днів. Бувало на день по сім штурмів. Хотіли повернути свої позиції. Там у них дуже багато БК було, дуже багато одноразки: РПГ-30, РПГ-7… Ну і ми їхніми ж боєприпасами їх стримували.
— Скільки вас було?
— Загалом семеро. Але відстрілювалися тільки двоє. Решта лише встигали заряджати. Дев’ять днів трималися там.
— Як це фізично можливо? Що ви їли весь цей час?
— Що могли, хлопці заносили. У нас є такий Шкода, він встигав за добу води піднести, якісь сухпайки. Хоч це було дуже тяжко, бо там кілометрів п’ять, напевно, треба було пішки під обстрілами йти. Посадки ж вибиті, їх немає. Вночі якось приходив, заносив. І БК підносив 5,45. Хоча ми їхнє взяли, але все одно заносили своє, щоб було із запасом. Бо це таке: сьогодні він прийшов, а завтра може в обстріл не прийти. Там усе змінюється щосекунди. І отак дев’ять днів ми там у посадці трималися. Вдержали її повністю. Потім нас поміняли… Мене поранили, хлопців також, але всі живі зі мною вийшли.
— Що тримає людину в таких умовах?
— Мотивація. Треба говорити з хлопцями, учити їх. Ось у мене зараз тренується рота. Я їх збираю, балакаю з ними, пояснюю, розказую. Буквально два тижні з ними працюють інструктори, і вчора був навчальний штурм. Досвідчені інструктори забарикадувались у будинку, а хлопці їх штурманули. Вони були вражені. Зняли їхні розтяжки, поцілили в них навчальними автоматами (фактично вбили) і ще й принесли їм їхні ж розтяжки, які познімали. Учити треба, мотивувати, розказувати, що все не так страшно. Нам не повинно бути страшно. Чому нам має бути страшно, якщо ми в себе вдома, на нашій землі? Це вони до нас прийшли. Якщо боятися, то й називатися нацією не можемо. Ну давай все залишимо й утечемо. І що? Треба гнати їх просто, звільняти країну, щоб діти наші не воювали. Треба, щоб ми цю війну закінчили, а не наші діти.
«ТИЖДЕНЬ»,
в скороченні,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
