До 24 лютого 2022 року Вадим мав цілком мирну, хоч і непросту роботу на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», він прибирав гарячі метали. Витримка, дисципліна і вміння працювати в екстремальних умовах були частиною буднів. Вони ж знадобилися йому у час повномасштабного вторгнення.
У перші ж дні великої війни Вадим прийшов до Центрально-Міського РТЦК. Там попросили зачекати. Але чекати він не міг. За плечима вже був контракт і служба навідником танка, тож чоловік поїхав напряму до 17-ї окремої важкої механізованої бригади. Там його прийняли без зайвих питань.
Починав з оборони рідного Кривого Рогу. Далі – інші напрямки фронту, де з кожним місяцем ставало все важче й небезпечніше. Він згадав, що за ці роки було все: виснажливі наступи, відбиття атак, постійна напруга. Один із боїв на Херсонщині й досі стоїть у нього перед очима.
«Ми засікли групу окупантів, які перебігали посадкою, тягнучи із собою ПТРК (протитанковий комплекс). Вони навіть не встигли його розгорнути. Ми спрацювали на випередження: один влучний постріл — і від тієї групи полетіли в різні боки лише «ніжки та ручки». Такі моменти закарбовуються у свідомості назавжди», – поділився воїн.
За час служби «Остап» пройшов шлях від навідника танка до водія логістики, який підвозить боєприпаси на передові позиції. Спочатку оборонець думав, що це буде простіше. Та реальність швидко розвіяла ілюзії.
«Це величезна відповідальність, постійний ризик і складна логістика під обстрілами», – пояснив він.
Вадим помітив, як змінилася війна. Якщо на початку головною силою були танки, то нині на перший план виходять дрони й наземні роботизовані комплекси. Доставку боєкомплекту на «нуль» дедалі частіше виконують дистанційно. За його словами, це технології, які реально рятують життя.
«Остап» не романтизує війну й не вимагає від інших героїзму.
«Скажу відверто: ти не зобов’язаний бути героєм. Але ти можеш бути корисним настільки, наскільки ти до цього готовий. Не всі мають іти у штурмовики. Армії потрібні всі: медики, зв’язківці, водії, оператори дронів, інженери, кухарі, айтішники. Страх — це нормально. Всі, хто зараз на фронті, теж боялися і бояться. Сміливість — це не відсутність страху, а рішення діяти попри нього», — вважає захисник.
Вдома на Вадима чекають дружина і восьмимісячний син. Саме заради них він щодня сідає за кермо і вирушає в небезпечні рейси. Щоб його малюк ріс у вільній країні й ніколи не бачив того, що довелося побачити батькові.
Нагадаємо, раніше ми розповідали історію бійця криворізької танкової бригади Віталія за позивним «Псих».
