Як розповідає «23-та окрема механізована бригада», на війні часто зустрічаєш людей, яких складно уявити у військовій формі. Артем Антіпов, або «Норман», як його називають побратими, — один із них. Ще недавно, у свої 48 років, він керував відділенням страхової компанії «ПЗУ Україна» у Кривому Розі
Його дні проходили між офісною рутиною, зустрічами з клієнтами та корпоративними звітами. Але 3-го березня 2022 року це спокійне життя залишилося позаду.
Повістка у військкоматі, швидка медкомісія — і ось Артем уже у складі Збройних Сил України.
Його перше призначення — служба в автомобільному батальйоні, який перевозив пальне та боєприпаси. Він потрапив до роти охорони, що відповідала за безпеку транспорту.
Харківщина і Донеччина стали його новими «офісами», де замість звичних клієнтів навколо — ворог, що пильно стежить за кожним кроком.
У квітні 2024 року Артема перевели до 23-ї окремої механізованої бригади. Пройшовши курси бойового медика, він отримав аналогічну посаду в роті механізованого батальйону.
Тут він швидко здобув авторитет. Для молодих бійців став наставником, для побратимів — опорою.
«Головне — дати людям чіткий план дій. Коли знаєш, що робити, паніка зникає», — часто повторював Норман.
Його незворушність викликала захоплення. Навіть у найгарячіші моменти Артем зберігав спокій.
«Як тобі це вдається?» — питали побратими.
Норман лише усміхався: «Думаю, що все буде добре. Інших варіантів у нас немає».
Операція під селищем
Листопад 2024 року. Норман із товаришами зайняли позиції поблизу невеликого селища. Усе потрібно було облаштовувати з нуля: укріплення, маскування. Четверо бійців зуміли так замаскувати свої укриття, що їх не виявили навіть ворожі дрони. Норман розумно розподілив людей: досвідчених поставив на передній край, новачків залишив прикривати тил.
Погода випробовувала не менше, ніж ворог. Дощі перетворювали землю на болото, ранкові приморозки пробирали до кісток. Хлопці трималися, хоча дехто отримав обмороження. За 16 днів ворог так і не помітив їхньої присутності. Групи окупантів безпечно виходили з посадок, нічого не підозрюючи, і потрапляли у пастки. Вогонь відкривали, коли ті підходили на 20-30 метрів. Шість ворогів залишилися там, де їх наздогнала смерть.
Проте ситуація загострювалася. На 16-й день стало зрозуміло, що підрозділ майже в оточенні. Єдиний шлях до порятунку — швидкий відхід. Завдання ускладнювали ворожі дрони-камікадзе та артилерія. На допомогу прийшли броньовані машини MAXXPro.
Водії, демонструючи майстерність, вивезли групу крізь обстріли.
Попри небезпеку, жоден із бійців не постраждав.
Символ стійкості
Ці 16 днів закарбувалися у пам’яті не лише холодом і втратами, а й гордістю. Норман не давав товаришам зневіритися.
«Думки матеріалізуються, — говорив він. — Хочеш перемоги — мисли, як переможець. Чекаєш найгіршого — отримаєш його».
Для побратимів Норман став символом надії. Він не командир, але його слова і дії вселяли віру. Його проста життєва мудрість — «Роби, що маєш, і хай буде, як буде» — підтримувала бойовий дух навіть у найскладніші хвилини.
Так живе і бореться Норман — чоловік, який змінив офісні будні на передову, але не втратив здатності надихати.
Його історія — про стійкість, віру і людяність, які навіть у найтемніші часи стають променем світла.
Підготувала до публікацію
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
