Як повідомила «Інгулецька районна організація ветеранів. Кривий Ріг», 23-го жовтня свій 90-річний ювілей відзначила Василенко Олександра Степанівна, представниця покоління, чиє дитинство було затьмарене війною, а життя навчило долати труднощі, працювати й не втрачати надії
Олександра Степанівна народилася 23-го жовтня 1936 року в селі Пальчики Чернігівської області. Коли розпочалася Друга світова війна, її батька забрали на фронт, звідки він не повернувся. Мати залишилася сама з трьома дітьми. На їхню долю випали роки окупації, голод і холод.
У пам’яті Олександри Степанівни збереглися дитячі спогади про окупацію рідного села. Вона пам’ятає, як людей змушували садити квасолю, а потім зібраний урожай забирали окупанти. Навіть у дитячому віці доводилося бачити й переживати те, чого не повинна знати жодна дитина.
Закінчивши п’ять класів, Олександра допомагала матері працювати в колгоспі, згодом стала дояркою. Життя не було легким, але воно тривало: були молодість, кохання, родинні сподівання. Вона вийшла заміж, народила сина Івана, та сімейне життя не склалося.
У 1966 році Олександра Степанівна приїхала до Кривого Рогу.
Місто їй сподобалося, і тут розпочався новий етап її життя.
Майже 28 років вона працювала в теплосиловому цеху Південного гірничо-збагачувального комбінату.
Після виходу на пенсію мала дачу, вирощувала квіти й знаходила радість у праці та красі, яку створювала власними руками.
Життя принесло їй і важку втрату — смерть сина. Та поруч залишилися невістка й дві онучки, які підтримують і допомагають Олександрі Степанівні.
Сьогодні через стан здоров’я вона вже не має можливості виходити з квартири, як раніше. Проте не втратила інтересу до життя, людей і подій.
Під час спілкування вона розпитує про заходи нашої організації, цікавиться долями тих, із ким колись працювала й жила. Їй важливо знати, що відбувається навколо, що люди зустрічаються, спілкуються, підтримують одне одного.
Коли інгульчани привітали Олександру Степанівну з 90-річчям у межах грантового проєкту, вона приймала вітання зі сльозами радості. Радості від того, що її не забули, що знайшли час завітати, сказати добрі слова й подарувати трохи тепла.
Іноді саме такі миті нагадують нам про найважливіше: людині потрібна не лише допомога, а й відчуття, що вона не залишилася наодинці, що про неї пам’ятають і вона залишається частиною спільноти.
На завершення розмови Олександра Степанівна поділилася своїм найбільшим бажанням — дожити до Перемоги України. Вона вірить, що тоді стане легше дихати, спати й дивитися в майбутнє.
Ми щиро бажаємо Олександрі Степанівні міцності духу, здоров’я, турботи рідних, теплих зустрічей і здійснення її найзаповітнішого бажання — побачити Перемогу та дочекатися мирного життя в Україні.
Щиро дякуємо Благодійному фонду «Вікторія» за співпрацю, нашим волонтерам — за активну участь і небайдужість, а Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ) — за фінансову підтримку цієї важливої ініціативи.
Проєкт реалізується за фінансової підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ).
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
