4 квітня російська армія забрала життя маленьких, щирих, добрих дітей. Їх більше не обіймуть батьки. Вони більше не підуть до школи. Не встигнуть втілити свої мрії.
Семирічний Родіслав Яцко загинув миттєво — уламки ворожого снаряда влучили просто в ту частину автомобіля, де сидів хлопчик. Родина поверталась із дачі: в автівці були батьки, бабуся, молодша сестричка Аделіна…
«Родіславчик був сонечком, — згадує бабуся, Тая Борисівна. — Він любив тваринок, разом рятували їжачка, займався англійською, ментальною арифметикою. Кожного вечора казав рідним, як сильно їх любить»
Тепер йому назавжди 7.
Того ж дня обірвалося життя 15-річних Данила Нікітцького та Аліни Куценко.Вони були закоханою парою.
Батьки хлопця, у ті жахливі моменти після трагедії були не в змозі говорити, сиділи біля нерухомого тіла сина, а бабуся тільки шепотіла крізь сльози: «Ти ж моє сонечко…».
«Не памʼятаю ні разу, щоб Даня був засмучений. Він заходив в кабінет і в нього завжди була посмішка на обличчі. Щаслива дитина, яка була душою компанії, яку любили друзі і який був таким маленьким живчиком. Ми будемо памʼятати, в нашій душі буде жити цей світлий образ маленького хлопчика», — згадала класна керівниця Наталя Слободенюк.
Аліна була творчою, відкритою, щирою. Любила життя — щиро, по-дитячому.
«Весела, яскрава, творча особистість, допомагала всім, кого знала», — розповіла шкільна товаришка загиблої, Вікторія.
Ці діти більше не зустрінуть світанку, не побачать омріяного моря і ще бгато таких «не». Вони мали б жити. Але Росія знову вбила.
Світла пам’ять маленьким янголам! Вічна рана для всієї України.
Нагадаємо, що у Кривому Розі в останню земну дорогу провели Вікторію Головко
