Хода Свободи «Кривий Ріг без Вілкулів!» у суботу відбулася і виявилась в рази багатолюднішою, ніж попередня акція під таким же гаслом. Понад 500 чоловік пройшли від Народної Стели Героїв на 95-му кварталі до будівлі міськвиконкому колоною
До організації та проведення заходу в Кривому Розі не була причетна жодна з політичних партій.
Учасники ходи несли державні прапори та численні плакати:
«Одна держава — один закон»,
«Скільки можна красти?»,
«Влада міста — це є люди»,
«Вілкулів — до Шуфрича!»,
«Кому вигідно нас не чути?» та інші.
Мирна хода, включно з рухом проїжджою частиною, була узгоджена з поліцією, яка забезпечувала дотримання громадського порядку.
Під час руху колони учасники акції скандували «Вілкулів геть!», «Самозванця Вілкула геть!», «Одна держава — один народ», «Вілкуляку на гілляку!», «Слава ЗСУ!»
Натхнення їм додавали проїжджаючі авто, які сигналили на знак підтримки.
Багатолюдна колона також скандувала: «Це наше місто!» «Вілкул, стоп, не дамо красти нонстоп!», «Скільки можна красти?» «Слава міста — це є люди», «Вілкулів за грати!», «Час закінчити свавілля!»
Зі словами «Вілкул, виходь!» колона учасників акції зайшла на площу Молодіжну, під будівлю міськвиконкому, до центрального входу.
Звісно, всі були свідомі того, що у вихідний суботній день гукати з будівлі міськвиконкому нікого, але місце проведення акції візуалізувало її мету: висловити свій протест проти повалення конституційного ладу у Кривому Розі і привласнення владних повноважень сином в. о. міського голови Юрія Вілкула — Олександром Вілкулом.
Відкрив мітинг один із координаторів акції, голова громадської організації «Євромайдан Кривий Ріг» Володимир Фомицький.
— Чому ми тут? Вже більше року, як відкриті кримінальні справи, що стосуються привласнення владних повноважень. Але слідство не йде. Тому 26 серпня ми зібралися на Майдані, і 136 криворіжців підписали звернення до Верховної Ради з вимогою створити тимчасову слідчу комісію та до міськради — щодо відставки в. о. міського голови Юрія Вілкула. Пройшов місяць — від Верховної Ради ми тільки знаємо, що там отримано нашу вимогу. Міськрада не думає нічого робити. Вірніше, не так. Вони заявили, що ми — це не громадяни, а міські божевільні, невелика купка одних і тих же людей, які виходять постійно впродовж 10 років і не дають місту спокійно жити. Вікторія (Руднік, співорганізатор акції, — Авт.) написала скаргу в комісію з депутатської етики міської ради, і на цьому тижні вони це питання розглядали. І так розглянули, що тепер ви можете офіційно себе вважати міськими божевільними і невеликою купкою, яка заважає місту жити. Але якщо ми тут одні і ті самі 10 років, то я прошу, щоб сюди вийшли: Микола Жерновий — загинув; Ілля Гайдук — загинув; Генка Дощенко — загинув; Андрій Козюбчик — загинув; Андрій Цвітненко — загинув; Сашко Палій — загинув; Андрій Охотін — загинув… Дуже багато хлопців, які були постійно тут з нами, вже ніколи сюди не з’являться, — сказав він і оголосив хвилину мовчання.
— Чому ми сьогодні під цією будівлею? Тому що в цих стінах чиниться повалення конституційного ладу. На першій акції я розповідала, як ми довели це юридично, і у нас є всі документи, що немає військової адміністрації юридично, немає ради оборони юридично. Тобто, є всі документи, що Олександр Вілкул юридично в цій будівлі ніхто. Ми тут зібрались, тому що звернення, яке ми підписували на попередній акції з вимогою невідкладно розглянути, не розглянуто досі. Саша Вілкул бігає, піариться, щось за наші кошти комусь передає. До речі, є відповідь, що жодна військова частина нічого особисто від Олександра Вілкула не отримувала. Лише від міської ради, тобто, з наших податків, від нас з вами. І є допомога від ГОшок (громадських організацій — Авт.). Як вони проводять приватні кошти через ГО «Набат Кривбас»? Нема приватних коштів у ГОшок, є кошти громадської організації або донати (пожертви — Авт.). З цим теж слід розбиратись. Ми готуємо звернення до керівника військової адміністрації Криворізького району Євгена Ситниченка, який відповідно до законодавства несе відповідальність за все, що відбувається у районі, включно з нашим містом. І ще одне — до Сергія Лисака, начальника військової адміністрації області, який у березні приїхав і тут нам офіційно заявив, що Олександр Вілкул представляє якусь важливу громадську організацію. Насправді в реєстрі нема ради оборони Кривого Рогу, і це ще раз підтверджує, що він самозванець, — сказала у своєму виступі перед зібранням співкоординатор акції Вікторія Руднік.
— Депутати (міської ради — Авт.), які є нашими представниками, не зустрілись з нами, не запитали, які проблеми і чому ми збираємось. Вони (депутатка міської ради від Блоку Вілкула Вікторія Третяк — Авт.) просто зробили пост, що ми божевільні, дезертири. Яка фантазія у неї гнила, те вона і вилила у Фейсбуці. Звісно, ми будемо подавати в суд. Вимагатимемо і відшкодування моральної шкоди, і вибачень, і спростувань. Ми маємо навчити їх бути з українським народом, якщо вони перевзулись і вирішили показувати, які вони патріоти, вони мають дослухатись нас — ми їм надали право представляти нас, — висловила свою позицію Вікторія.
Інші оратори торкнулись цілої низки міських проблем, які так чи інакше пов’язані з діяльністю Олександра Вілкула, яка ведеться на сумнівних правових підставах.
— Багато педагогів були відправлені на 2/3, з них зняли доплати, престижність, все що можна… До початку навчального року 109 шкіл були готові і мали якісь укриття. 70% батьків написали заяви на дистанційну освіту, адже запасних дітей у нас нема. Але для дистанційної освіти немає нормального інтернету, кабелів, ноутбуків, — сказала у своєму виступі Антоніна Маружко. — Натомість Тетяна Кріпак (директор міського департаменту освіти — Авт.) няньчить мерського синочка, танцює з ним по парках, грає на ложках, влаштовує йому у цій будівлі якісь прес-конференції, щоб його пика була на провладних каналах. Влаштовує йому фотосесії на фоні стін, які перефарбовані наспіх від грибка в наших навчальних закладах. Тетяна Кріпак, хто ця особа, яка постійно лізе до наших дітей, до їх освіти, безпеки? — це питання щодо повноважень Олександра Вілкула як голови ради оборони міста Антоніна Маружко публічно адресувала директорці департаменту освіти.
До речі, ще до ухвалення міською радою відповідного рішення саме Олександром Вілкулом через ЗМІ було повідомлено, що навчання у школах буде здійснюватись дистанційно з можливістю консультацій. І нащо та міська рада, якщо де-факто все вирішує «самопроголошений цар»?
Голова громадської організації «ЕкоТЕКА», авторка понад 70-ти пропозицій щодо нових назв вулиць і активна учасниця процесу перейменування об’єктів топоніміки під час першої хвилі дерусифікації Тетяна Мельниченко говорила про перейменування вулиць. Точніше, про те, як міською владою ігнорувалась громадська думка під час цього процесу:
— Проходить громадське обговорення, всі підтримують пропозицію дати вулиці ім’я загиблого героя. А депутати міської ради при ухваленні остаточного рішення це ігнорують. Не просто ігнорують, а рідних і близьких вбивають морально другий раз. Але люди хочуть вшанувати героїв. Влада каже: он ми дали 63 вулицям назви, пов’язані зі вшануванням подвигу у цій війні. Але, вибачте, Бучанська, Ірпінська і Байрактарів не вшановують конкретну людину, як того хоче громада. Далі, через ухвалення Положення про порядок присвоєння назв та перейменування нав’язали громаді норму, згідно з якою вулиця може бути названа тільки в честь тих, хто удостоєний звання Героя України, та повних кавалерів орденів. А ми хочемо вшановувати не нагороди, а людей. Вони ж (міська влада — Авт.) просто хочуть, щоб ми постуляли роти. І не тільки в питанні перейменування.
— Ухвалили Положення, яке дискримінує захисників порівняно з іншими фізичними особами, іменами яких будуть називатись вулиці. І тепер у нас нема іншого варіанту, ніж іти в суд і оскаржувати це рішення міської ради, що я і маю намір зробити, — додав Данило Комар, брат загиблого захисника Маріуполя Дениса Комара.
— За що точиться війна? Для різних людей, на мою думку, за різні речі, — поділилась своїми міркуваннями журналістка Світлана Романенко. — Так, вона точиться за територіальну цілісність і державність України. Але в уяві наших громадян, і ми повинні бути свідомі того, є різні України. Хтось хоче правову демократичну українську державу, яка би точно не була схожа на Росію. А хтось, вочевидь, міркує, як побудувати тут таку саму державу, за тим самим зразком, де керує хтось незамінимий… От у Кривому Розі це Вілкул. І населення Кривого Рогу має бути переконане, що крім клану Вілкулів, крім тата, його сина, його друзів, ніхто інший не може ефективно керувати цим містом. Чи знає влада України про те, що відбувається у Кривому Розі? Знає. Написані листи, відкриті кримінальні справи. І ось приїжджає начальник обласної військової адміністрації у Криворізький район і публічно дякує Олександру Вілкулу за його діяльність. Ми, журналісти, запитуємо: а хто такий Олександр Вілкул? Ну як, каже, голова ради оборони, це по суті громадська організація. Якщо неофіційна особа керує містом, і всі приймають ці правила гри, і влада вищого рівня приймає ці правила гри, влада, яка відповідає за дотримання законодавства на місцях, толерує і схвалює порушення закону, то за яку країну ми сьогодні воюємо? За демократичну правову країну? За яку країну точиться війна? Кривий Ріг, його активісти, написали повсюдно листи, вся Україна знає, що тут таке відбувається, але реакції нуль. Для годиться завели якусь кримінальну справу, а далі ми бачимо, як наша Служба безпеки України в Кривому Розі ходить на наші мітинги, з-за кожного куща виглядають, фотографують, я вже не знаю, скільки у них тих фотографій наших активістів… Ми маємо бути свідомими того, що одночасно з війною проти жорстокого агресора нам належить не допустити ситуації, коли ми опинимось на своїй території, захищеній від росіян, але вона буде один в один схожа на Росію чи Північну Корею. Так, сьогодні є певні обмеження щодо проведення деяких акцій, але це не означає, що людям заборонено відстоювати законодавство. Коли закон порушується, право і обов’язок свідомого громадянина — захищати його.
— Проросійські діячі раптом стали на захист України. Чому? Для них, я думаю, повчальним став досвід Ахметова, який у Донецьку втратив усе. Бо у війни свої правила і свої порядки. Їхня мотивація не така, мабуть, як наша. Їхня мотивація, я так думаю, полягає в тому, щоб залишити за собою вплив, залишити за собою схеми, залишити за собою джерела збагачення. І у нас, як у громадянського суспільства¸ попереду дуже важкі часи. Тому що суспільство буде зализувати рани, суспільство буде лікувати своїх військових, суспільство буде психологічно надломлене. І це буде прекрасний час для тих, хто сподівається тут замість демократичної України будувати зовсім іншу. Тому будьмо готові до консолідації! — закликала Світлана.
Голова громадської організації «Рух без меж», депутат Тернівської районної ради від «Сили Людей» і людина з інвалідністю на візку Юрій Понькін, який чимало зусиль докладає до того, аби наше місто було безбар’єрним і комфортним для всіх, також взяв слово. Адже у той час, коли додому з війни масово повертаються і повертатимуться скалічені, проблема доступності транспорту та міської інфраструктури постає зі ще більшою гостротою.
— Автобусів стало аж на 30 штук більше. Обіцяні 100 так і залишились десь у передвиборчих обіцянках Юрія Григоровича, — сказав він у своєму виступі. — Я намагаюсь п’ять років достукатись (з питань доступності — Авт.), стос моїх звернень росте, і стос відписок росте. Нікого не цікавить, в яке місто повернуться поранені бійці. В місто, де вони сядуть у своїх квартирах і будуть проводити час за пляшкою, чи все ж таки в місто, де вони зможуть сісти в автобус, поїхати в інший район, в спортивну залу, кінотеатр, чи провести гарно час із друзями? Я не бачу зрушень. Можливо, хтось скаже, де є нові тротуари, що відповідають державним будівельним нормам? Я таких ще не бачив.
— Мені відверто незрозуміло, чому чувак, якому ніщо не заважало танцювати під російську дудку, колишній генеральний директор, колишній народний депутат, колишній губернатор, колишній віце-прем’єр у Кабміні Азарова, ніяк не може зрозуміти, що він колишній. І як той анекдотичний персонаж, якого послали під три чорти, продовжує телефонувати серед ночі, писати СМСки і співати «Катюшу» під вікнами («Катюшу» на вокзалі Вілкул дійсно співав, беручи участь у запущеному росіянами флешмобі, — Авт.). Може, варто покликати старших та нагнати його гучніше? — не без гумору окреслив проблему Юрій.
Серед інших тем, яких торкнувся цей публічний обмін думками та інформацією, була, зокрема, тема знецінення, девальвації нагород.
— Хто після війни буде йти найбільше обвішаний медальками, тому руки не подадуть, — вважає громадська представниця рідних бійців 129-ої бригади Анна Ведмеденко.
— На День міста у Центрально-Міському районі я розгорнув плакат «Перейменуйте вулиці на честь героїв!», а Вілкул, коли це побачив, кинув репліку: де ви, мовляв, були півтора роки тому? А потім почав нагороджувати військових, не маючи жодної офіційної посади. Не будучи ні військовим, ні мером, ні головою військової адміністрації, — розповів Данило Комар.
На цю розповідь з натовпу полетіли репліки про те, що це йому, Вілкулу, не завадило б згадати, де він був 8, 10, 20 років тому, які меседжі ретранслював у суспільство, визнання якого зараз так прагне.
— Та давайте відкриєм «банку» і скинемось йому на доріжку, тільки хай він уже іде від нас, — запропонувала Леся Вівчар під схвальні вигуки.
На завершення організатори акції заявили, а учасники підтримали, що в разі, якщо вони не будуть почуті легітимними керівниками військових адміністрацій району та області, буде наступна акція, і проходитиме вона вже одночасно у Кривому Розі та Києві.
Також читайте — Великі розбірки в Кривому Розі – депутати міськради проти підприємця та «божевільних»
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
