Як розповідає Лілія Киричук, горе в Кривому Розі, приліт двох балістичних ракет, вона сприйняла спершу через біль своїх вихованців
Вони були в укритті.
Чули звуки вибуху.
Один хлопчик живе в тому будинку, поруч із яким стався приліт. Коли він дізнався про це, то сказав, що дому в нього більше немає.
Так йому тоді здавалося.
Так дитина відчувала.
Але й дійсно всі кімнати виявилися згодом знищеними.
Вдома були домашні улюбленці: котик і собака.
Пані Лілія ще ніколи не бачила стільки розпачу в його очах.
Ніколи не бачила, як він плаче.
Вчора вперше.
В іншого учня в тому закладі, в який прилетіла перша ракета, працює мама.
Випадково встигла залишити заклад на машині.
Через три хвилини був приліт…
Ще в однієї дівчинки в тому районі жили близькі знайомі.
В неї можна було помітити заціпеніння й жах у очах.
В дітей тремтіли руки.
Вихователька це бачила — і її серце розривалося на частини, але треба було тримати себе в руках, щоб перш за все заспокоїти дітей і не сіяти паніку. Вона трималася до останнього.
Добре, що в такі хвилини ГНІВУ на російських убивць набагато більше, ніж розгубленості чи розпачу.
— Я хочу тільки одного — щоб кожен, хто підтримує та ініціює ці вбивства, виконує злочинні накази, пережив подібне в своєму житті. І щоб це подібне було найстрашнішим і найтрагічнішим. Хай у їхніх дітей тремтять руки від жаху. Почуй мене, Всесвіте, — звертається пані Лілія до вищих сил.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
