В Кривому Розі водоканал розповів про справжнього героя нашого часу

Він просто працює на водоканалі в Кривому Розі. Не герой із теленовин. Не депутат, не айтішник, не фронтмен волонтерського хабу, розповідає КП «Кривбасводоканал»

Слюсар Кривбасводоканала на усуненні аварії в Кривому Розі

Він — слюсар каналізаційної мережі. Той, хто щодня заходить туди, куди інші бояться навіть заглянути. Не заради слави, не заради відео в ФБ. Просто тому, що хтось має це робити.

Його викликають, коли тече з люка. Коли смердить у дворі. Коли забилася каналізація в багатоповерхівці. Він відкриває колодязі, спускається в камери, розчищає, промиває, варить.

Там, де темно, слизько, тісно й небезпечно. Іноді — з газом, іноді — з жирбергами. Часто — просто з брудом, який суспільство не хоче помічати.

До великої війни його життя не було простим.
Зміни, чергування, вологий одяг, зламані інструменти.

Удома — троє дітей.
Жінка — продавчиня в магазині.
Вони може не жили красиво, але жили гідно.

Мріяли відновити дачу батьків.
Купити нову пральну машину.
Зробити каналізацію в селі (!?), де живе мама дружини.

А потім — 2022-й. Сирена. Паніка. Вибухи. Іще більше викликів.
Бо каналізація теж ламається під час війни.

Після бомбардувань горять будинки, руйнуються мережі — засмічуються труби, фекалії течуть вулицями. Люди ховаються в сховищах — а потім викликають аварійку, бо «все затопило».

І він іде.
Вночі.
Під обстрілами.
Без гарантій, що повернеться.

Його робота — це не «героїзм» на камери.
Це прокислий запах у ніздрях.
Це постійно вологі рукавиці.

Це цемент у швах і мазі від грибка.
Це слова від диспетчера: «Там підвал, по коліна».
І відповідь: «Їду».

Його ніхто не згадує у промовах.
Йому не дарують подарунки.

Але без нього не буде нормального життя.
Без нього — місто загрузне в смороді.
Без нього — дитсадок буде закрито, бо затоплений.
Без нього — не працює жодна лікарня.

І коли чергова труба лусне, коли насосна стане, коли знову не буде кому — він прийде.
Бо хтось мусить.

Бо ця система — каналізація — це також частина фронту – фронту в тилу.
Це про гігієну, про здоров’я, про порядок.
Про те, щоб після обстрілу можна було прибрати, відновити, дихати.

Він вірить у Перемогу.
І в те, що одного дня згадають і про таких.

Що в нашій державі будуть не тільки зірки і герої, а ще й повага до щоденної, брудної, невидимої, але життєво важливої праці.

ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг

Джерело