Позивний Швепс: бойовий медик на передовій, що рятує життя під вогнем. Розповідає в Кривому Розі « Військова частина 3011 Національної гвардії України»
Кожна евакуація — це виклик смерті, але Швепс йде туди, щоб витягти побратимів з пекла.
У 2015–2017 роках Швепс проходив строкову службу, а згодом — службу за контрактом. До повномасштабної війни він працював на теплоелектростанції на Дніпропетровщині, у Зеленодольську Криворізького району.
Але коли зима 2022-го принесла нові виклики, він вивіз сім’ю у безпечне місце і пішов до військкомату.
Спочатку Швепс ніс службу на блокпостах, а згодом був на звільнених територіях Херсонщини. У серпні 2024 року він виїхав на ротацію в Донеччину, де як бойовий медик виконував важливі евакуаційні завдання.
«Найбільше запам’яталася евакуація пораненого побратима з переломом тазу. Ми тягнули його по полю два кілометри під обстрілами. Доводилося забирати і загиблих. Часто нас підвозили до точки висадки, а далі ми вже йшли пішки удвох. Деякі позиції можна було дістати лише однією дорогою. В кінці цієї стежки ворог навів міномет і гранатомет — тільки помічали людей, одразу відкривали вогонь. Звідти ми робили багато евакуацій, бо тією дорогою ходили хлопці. Одного разу ми заїхали майже на лінію зіткнення, щоб забрати бійця, який залишився сам у посадці після обстрілу і не міг ходити. «Залетіли», швидко закинули його в машину, і вже коли від’їжджали, по нас почав працювати міномет. Але зазвичай евакуація — це піший вихід з ношами», — розповідає Швепс.
Бойовий медик розповідає — евакуації іноді затягувалися на години через складну оперативну обстановку.
В кінці січня цього року Швепс виїхав на ротацію на Покровський напрямок.
Пройшли злагодження, готувалися до заходу на позиції.
«У лютому я вийшов на позиції. Було влучання зі «стволки» по одній із наших точок — там були поранені. На світанку ми поміняли хлопців і почали укріплюватися: поставили мішки, заклали вибиту стіну, щоб сховатися від вітру й холоду. Усі 19 днів, що я провів там, було пронизливо холодно. Перші кілька днів була тиша, а потім почалися мінометні обстріли і атаки дронів-камікадзе. Ворог ліз постійно, ми відповідали з автоматів і кулемета. Нас корегували, і з часом росіяни зрозуміли, що тут є люди. Вони почали заходити з тилу, намагаючись взяти нас в оточення», — пригадує нацгвардієць.
Коли прийшла зміна, під’їзд до ДОТа, де був Швепс, уже замінували дистанційно, тож відходили з позицій дуже обережно.
«Вийшли ми швидко — ворог штурмував інші позиції і нас не помітив. Наша зміна йшла до нас дві доби, бо туди було набагато важче. В кінці дороги нас помітили й почали накривати 120-ми», — розповідає Швепс.
Під час наступного виїзду на позиції машина, в якій був Швепс, підірвалася на міні. Він отримав осколкові поранення руки й коліна, а його побратим Вася — серйозно травмував ногу.
«Його ногу сильно посікло. Ми витягли його з машини, я наклав турнікет, щоб зупинити кров. Добре, що до точки висадки було всього 250 метрів. Там був ще один медик, і ми разом надавали допомогу пораненому, бо з однією робочою рукою мені було важко. Майже вся аптечка пішла. Потім нас евакуювали на стабпункт», — каже Швепс.
Після лікування Швепс знову став до строю й ділиться порадами:
«У кожній аптечці мають бути джгути й турнікети, мінімум два бандажі, оклюзійні наліпки та гемостатичні бинти. Пам’ятайте: коли надаєш допомогу — ти рятуєш життя. Навіть якщо людині дуже боляче, головне, щоб вона вижила».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг