Як розповідає паблік «ДТЕК Криворізька ТЕС», 140 років родинного стажу в енергетиці — не міф. Це історія династії енергетиків Криворізької ТЕС
Це розповідь про маму й доньку — Ірину та Ольгу, які працюють на одній дільниці: Ірина — кранівниця, Ольга — майстриня.
Без кранівниць неможливі великі ремонти: переміщення обладнання та розвантаження габаритних вузлів — усе за допомогою крана.
Дорога в професію у них одна. Повернулися до рідного Зеленодольська після навчання — і обох на станцію привели мами. Пройшли стажування і сіли за пульт крана.
Ірина згадує: «Мама працювала кранівницею й казала: «Іди до нас на станцію». Відтоді пройшли 40 років за пультом. Свекруха теж була кранівницею: її чоловік із сином ходили до нас на обід — так і познайомилася з майбутнім чоловіком».
Найбільше в роботі гріє момент, коли все зійшлося: стропи зняті, вантаж на місці, бригада дякує — тоді і темрява, і холод відходять на другий план.
«Я боялася висоти, заплющувала очі. Наставниця буквально водила мене за руку, поки не навчила всьому. Коли почало виходити — тоді робота дійсно сподобалась», — каже Ольга.
Працювати разом у зміні — це справжнє випробування характерів. Без суперечок не обходиться.
«Стараюся по-людськи ставитися до колективу: якщо когось кривдять — захищаю. Найскладніше — з мамою: люблю її, але як скаже «Циц» — то все. Бо ж мама», — усміхається Ольга.
Війна перевернула життя кожного українця. «Я вже була на пенсії. Але через повномасштабне вторгнення на станції лишилося лише троє кранівниць. Мою доньку призначили майстринею, тож я вирішила її підтримати й повернулася за пульт крана. Зараз роботи побільшало, небезпек теж: постійні обстріли й тривоги Через великі обсяги аварійних ремонтів на планові майже не залишається часу», — розповідає Ірина.
Про одну з таких небезпек добре пам’ятає Ольга: «Їхали зі стажером Романом на крані. Раптом — артобстріл Ми під дахом машинного залу. До землі — десятки метрів. Довезла нас до посадочної площадки — і бігом в укриття. Шахеди й ракети менш страшні — про них попереджають. А про артилерію дізнаєшся, коли вже поруч вибухи».
Наближається 8 Березня, і Ірина з Ольгою бажають усім:
«Нехай це 8 Березня буде останнім у час війни. Щоб не чули сирен, щоб на роботу йшли спокійно. Всім здоров’я, терпіння й любові».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
