Війна, поранення і життя: історія нацгвардійця на псевдо Гірник

Фото пресслужби Криворізької бригади Нацгвардії Криворіжець Олександр на псевдо Гірник народився в місті Сімферополь, але ще в дитячому віці переїхав разом з батьками до Кривого Рогу. Тут закінчив школу та пішов працювати на гірничі підприємства. У 1998-му році пройшов військову строкову службу в одній з військових частин Національної гвардії України на Львівщині. Після армії працював спочатку гірником, а за декілька років — вибухівником на одній із шахт Криворіжжя. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр саме був удома. Історію Захисника розповіли у пресслужбі Криворізької бригади НГУ. «Вранці почув як пролетіла ракета над головою. Вискочив на вулицю, дивлюся — вони на Кривбас. Стали з дружиною читати новини — почалася війна. Ми не вірили довго що таке може бути у 21-му сторіччі», — згадує ранок 24 лютого 2022 року Гірник. Після початку повномасштабного вторгнення одразу хотів доєднатися до війська. Вже 25 лютого 22-го виїхав у свій районний військомат. Спочатку його брати не хотіли — мав бронювання на роботі. Однак чоловік настояв на своєму — наступного дня, з речами, Гірник потрапив до лав 21-ї окремої бригади НГУ, в один зі стрілецьких батальйонів. «Ще у 2014-му році, коли все почалося з Криму, я пішов до військомату. Пройшов навчання і мене завернули додому. І тому цього разу я без жодних вагань одразу пішов». Читайте також: командири Криворізької бригади НГУ відвідали бійців, звільнених з полону 30 грудня Перший рік повномасштабного вторгнення підрозділ Олександра виконував завдання на території Криворіжжя та Дніпропетровщини. Влітку 2022-го Гірник виїхав на ротацію в Донецьку область — виконував завдання на блокпостах в районі міста Курахове, а вже у лютому 2023 року — на побережжі Херсонської області. Війна, поранення і життя: історія нацгвардійця на псевдо Гірник1 Фото пресслужби Криворізької бригади Нацгвардії «Штурми у мене почалися у 2024-му році, з лютого місяця. Це вже було Урожайне. Сказали — треба їхати. Побратимів треба міняти. Спочатку було більш-менш спокійно було, ходили на позиції, хоча і ворог був недалеко. У той момент вони на нас не наступали, але були постійні артобстріли. А вже як просохло — почалися штурми», — говорить Гірник. Гірник добре пам’ятає перший штурм, який йому довелося відбивати. «Це було не на нашу позицію, а сусідів. Ми вогнем в тому напрямку підсилювали, щоб росіяни не сильно лізли на позицію. Тоді дуже добре працювали наші мінометники, просто красиво. Коли росіяни намагалися йти, то «насипали» їм добряче. Росіяни працювали малими групами: залітали на броні по кілька осіб, швиденько зістрибували, почали використовувати мопеди, аби швидко добиратися до позицій. Приїхав, кинув і побіг в посадку, щоб закріпитися», — згадує нацгвардієць. За словами військового, найважче стало коли почалося тепліше. Внаслідок ворожого обстрілу Гірник сильно травмував коліно. Після лікування знову повернувся у стрій та вже у жовтні минулого року знову виїхав на ротацію в район населеного пункту Урожайне. «Ми були на позиції, коли кажуть — наступають, йдуть до вас четверо. Почали туди їм насипати, вони втікли. Ми були вже замикаючими, виходили останніми. Ворог не міг до нас доїхати, дорога повністю розбита. Десант спішувався, а техніка противника одразу тікала, бо по ній наші працювали. Ми тримали позиції вже у посадці за селом, не давали можливості росіянам просунутися далі. Дорога була під нашим контролем, але цього разу було набагато важче — дрони не давали нам життя. Під кінець жовтня ворог знову почав нас видавлювати та намагався взяти у кільце. Під час виходу з оточення біля мене загинув мій побратим Дмитро, а мене поранило в груди та стегно. Це був уже початок грудня», — говорить Олександр. За участь у бойових діях Гірника нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеню. Сьогодні чоловік проходить лікування та реабілітацію після отриманих поранень та чекає на повернення у стрій. Раніше ми писали: Для Владислава ця війна — боротьба за свободу, майбутнє і незалежність України. Його щоденна праця в тилу наближає країну до перемоги — історія Захисника Владислава,  військовослужбовця 17 окремої важкої механізованої Криворізької бригади СВ ЗС України.

Джерело