У боях за свободу України загинув наш земляк, воїн Державної прикордонної служби Віктор Пономаренко з позивним «Козак», випускник Криворізького ПТУ. Його життя — приклад гідності, вірності та справжнього служіння своїй країні
Віктор народився 9 квітня 1979 року у Жовтих Водах, навчався у середній школі № 6. Професію монтажника внутрішніх систем та обладнання здобув у Криворізькому ПТУ № 28. Ще зовсім молодим створив сім’ю.
Працював у сфері будівництва в різних містах України — Дніпрі, Петровому, Черкасах, Кривому Розі, Корсунь-Шевченківському, а також за кордоном.
Згодом повернувся до рідного міста, де займався приватними ремонтами. Замовники називали його майстром із «золотими руками» — порядним, відповідальним, чесним і добросовісним. Також деякий час працював водієм у місцевому таксі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віктор одразу прийшов до військкомату, прагнучи стати до лав Збройних Сил України. Через стан здоров’я йому тоді не вдалося цього зробити.
Пройшовши лікування, 9 травня 2024 року, він таки став на захист своєї держави. Служив техніком-водієм прикордонної застави Державної прикордонної служби України, виконував бойові завдання на Донецькому та Харківському напрямках.
Пройшов навчання за двома військовими спеціальностями, мав статус учасника бойових дій.
За особисту мужність і самовідданість був нагороджений нагрудним знаком «За мужність в охороні державного кордону» та медаллю «Ветеран війни».
17 жовтня 2025 року, поблизу населеного пункту Ківшарівка Харківської області, Віктор Пономаренко загинув під час виконання бойового завдання. У його автомобіль влучив ворожий дрон, коли він поспішав на допомогу побратимам. Не встиг утекти від небезпеки — рука так і залишилася на коробці передач.
«Водій – це не просто посада, це людина, в руках якої життя людей та поранених. І у Вікторі я вперше побачив людину, яка всім серцем та душею любила та досконало знала свою справу. Він був справжнім професіоналом, в якого на першому місці стояло вивезти людей живими з будь-якої точки. Йому не потрібно було казати, що і як робити — він діяв сам, швидко приймав рішення, не боявся відповідальності. Віктор – це людина і військовослужбовець із великої літери. Він – Герой нашого підрозділу, і ми ніколи не забудемо його», — сказав командир полеглого воїна.
У захисника залишилися дружина Оксана та дві доньки — Ірина і Поліна.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
