40-річний мешканець Кривого Рогу Сергій має псевдо «Інгулець» і служить нині у лавах Нацгвардії. Більшу половину життя працював машиністом екскаватора на одному з промислових підприємств міста. Коли почалася повномасштабна війна, чоловік записався до армії. Його історію розповіли у в/ч 3011 НГУ.
Сергій мав бронь на роботі. Але пішов служити попри неї. У нього ростуть два сини. 24 лютого у одного з хлопчиків був день народження.
«Жінка казала – ти в армії не служив, телефонувала до військкомату аби мене не брали. До того ж і батько був паралізований. Але всіма правдами й неправдами мені вдалося мобілізуватися і 3 березня 2022 року я потрапив до 21-ї бригади Нацгвардії», — говорить Сергій.
Військовий шлях містянина розпочався в одному з підрозділів з охорони та оборони важливих державних об’єктів. Минулоріч восени він виїхав на ротацію на Донеччину.
«Ротний спитав – «Поїдеш на Урожайне?». Я відповів – звичайно. Ніколи не відмовлявся від будь-яких завдань. Мої побратими брали участь в боях, отримували поранення, а я не та людина, яка буде ховатися. Ми вийшли на позиції на три дні спочатку. Обстріли постійні, фугаси «летіли», голову підняти не могли. А на відстані метрів 70 від нас вже були російські війська. На мою другу зміну, коли ми намагалися пройти на позиції, одного з побратимів було поранено скидом з дрона. Їх було так багато, що здавалося ніби над головою рій бджіл. Вони курсували постійно – робили так звану «карусель», безперервно намагалися нас уразити. Але ми навчилися ухилятися від скидів так, щоб мінімізувати ризик важких поранень», — додає чоловік.
Разом із пораненим побратимом група відійшла на одну із позицій та майже всю ніч чекала на момент, коли закінчаться обстріли. Після кількох спроб бійці дісталися визначеного місця. По Сергію рашисти зробили 5 скидів. Він зміг вціліти.
«Ворог підходив, ми з побратимами із сусідніх позицій опинилися в оточенні. Я допомагав хлопцям, вивів їх до нас. Майже всю ніч була перестрілка. Під ранок помітили якийсь рух та почули розмови — росіяни були вже на сусідній позиції, це метрів 50. Ми відійшли до суміжників, нас вже зібралося вісім чоловік. Отримали команду відходити. Відстрелювалися, потім по нас жорстко працював міномет. План відходу у нас був – перед тим як йти на позиції нам чітко показали якою дорогою рухатися. Пройшли вздовж річки до містка, але він був розбитий. Довелося переходити через воду. Ніч, темно, по груди у воді, ноги грузнуть у «муляці», бо на тобі все екіпірування, зброя. На іншому березі на нас чекав провідник, який допомагав вибратися. На жаль, під час відходу ми втратили побратима. Був скид із дрона і він отримав три важкі осколкові поранення», — згадує Сергій.
Надалі підрозділ Сергія потрапив на Запорізький відтинок. Він спочатку виконував задачі на одному з опорників на другій, а потім на першій лінії. Після був Покровський напрямок.
«Нашим завданням було прикривати мінометний підрозділ. Десь на четвертий день як ми заступили випав сніг і вперше я не був йому радий, ми могли залишитися без «очей». Мені зателефонував командир та поставив завдання забрати «пташку», що впала. Каже – Сєрий, я тебе знаю, ти впораєшся. Розповів куди саме потрібно добратися. Я сходив, забрав та повернувся на місце. Через деякий час знову ставлять завдання – тією ж дорогою потрібно добратися до суміжників та передати заряджені акумулятори. Маршрут знаю, взяв воду, їжу, «акуми» та пішов. Дійшовши до визначеного повороту побачив першу хату, заглянув у двір та побачив сліди на снігу – значить, там хтось є. Крикнув – «Мужики, вам посилка?». У відповідь почув – ні, далі. Чоловік був у мультикамі, я не звернув уваги. У наступний двір – там наші, кажуть, ще далі. Дістався куди треба, передав усе та й повертаюся назад своїми ж слідами. Коли я вже доходив до першої хати, почув «Стоять!». Кажу – я ж тільки що у тебе був (думав, що це суміжний підрозділ). Побачив двох, один був у чорній формі, другий в мультикамі та з бородою. Тоді я зрозумів, що це росіяни. Забрали зброю, зняли бронежилет. Почав їм говорити – мою відсутність скоро помітять. Я вибіг в одній флісці, добре, що не брав з собою ні цигарок, ні рації, ні телефону. Один пакет з акумуляторами. Кажу: мене скоро почнуть шукати, вам все одно буде кінець», — розповідає «Інгулець».
Воїн доводив, що його краще відпустити. Росіяни боялися засвітити свою позицію, але наважилися дати піти Сергію, щоб він приніс їм пити та цигарки.
«Спочатку не хотіли віддавати зброю, але погодилися зі мною – якщо я повернуся без автомата запитань буде ще більше. Один з них відстібнув магазин, розрядив автомат та віддав. Щойно я вийшов за ворота, одразу побіг до своїх. Доповів командиру, дав координати і їх всю ніч накривали з усього. Потім туди вийшли хлопці на зачистку, взяли трьох осіб у полон. Коли група повернулася, я вийшов подивитися, а це були зовсім не ті росіяни, яких я бачив», — додав нацгвардієць.
Під час нової зачистки воїни потрапили на тих, хто затримав Сергія. Герой зараз лікується після поранень. І хоче знову повернутися в стрій. Його найбільша мотивація – рідня.
Нагадаємо, раніше ми давали історію Віталія з в/ч 3011 НГУ, який пережив чотири скиди з дрону.
