4 листопада для Любові Слесаренко – кругла дата. Жінка присвятила своє життя допомозі нужденним і зараз є головою Криворізького відділення Української спілки в’язнів – жертв нацизму. Цю сферу вона обрала не просто так, адже мала буремну історію життя.
Батьків дівчинки у роки Другої світової забрали до Німеччини на примусові роботи. Саме там і народилася маленька Люба. Малечі пощастило уникнути розлуки з родиною та страшної долі у концтаборі, де знущалися та ставили експерименти над дітьми, адже фронт вже був поряд. Родині вдалося повернутися на батьківщину. Тоді батько пішов на війну, а його дівчат мало не відправили до Сибіру, адже КГБ засудило жінку, що повернулася з малюком. Ситуацію врятував лист, у якому солдат пояснив ситуацію.
У документах маленької Любові зазначили, що вона народилася у селі її батьків, аби уникнути непорозумінь у майбутньому. Дівчина почала здобувати освіту в Одеському юридичному інституті, але полишила його через хворобу. Згодом стала бухгалтером, закінчивши Одеський фінансовий технікум заочно. Працювала за фахом у різних регіонах України та навіть у магаданській області.
«Це людина великої душі. Вона за всіх безпокоїться. Щоб помогли людям, постійно заботиться, дзвоне. Це людина великого серця. Я їй бажаю, в її ювілей, здоров'я, щастя, успіху, благополуччя і мирного неба, щоб скоріше закінчилась війна!» — привітала іменинницю Євгенія Іванівна.
Коханням жінки став Іван Слесаренко. Разом вони створили велику родину – мають двох доньок, шістьох онуків та трьох правнуків.
«Міцного здоров'я, життя, радості. Щоб всігда її окружали близькі, веселі люди. Щоб, звісно, були друзі. Всього найкращого, довгих років. Щоб вона залишилась такою життєрадісною, веселою, бодрою. Як говориться, на своїх ногах. І була щаслива», — зичила ювілярці племінниця Олена Курнова. Свого часу родини загубилися, адже мешкали у різних країнах, однак все ж розшукали одне одного і відновили зв'язок.
За роки відданої та сумлінної праці Любов має чимало нагород: нагрудний знак «За заслуги перед містом» 3-го ступеня, відзнака Організації Ветеранів України «Почесний ветеран», медалі «60 років, 65 років Перемоги у ВВВ 1941-1945р.», «70 років визволення України від фашистських загарбників», «Ветеран праці», численні грамоти та вітальні листи.
Кредо ювілярки: «Живу, поки працюю…», тому навіть після виходу на заслужений відпочинок, вона не полишає активної діяльності. Веде проект « Медико-соціальна допомога жертвам нацистських переслідувань» та очолює Криворізьке відділення Української спілки вʼязнів — жертв нацизму.
«Я б хотіла сказати, що ніколи не здавайтеся. Навіть якщо вам важко, я ось ходжу з паличкою. Навіть якщо ви думаєте, що не можете. Але якщо ви можете комусь допомогти — це здорово. Це життя, це добре для душі. От, мене скільки прийшло привітати, це значить, що я роблю для них, що можу, і що в мене получається», — звернулася до містян ювілярка, яка хотіла б своїм прикладом надихнути інших підтримувати і допомагати ближнім і знайомим та робити світ кращим.
Нагадаємо, раніше ми писали, що криворіжанка Арсеноя Просяник відзначала 95-річний ювілей https://one.kr.ua/news/55503
