«На самому початку 2022 року, коли ще по-новорічному пахнуло цитрусовими та хвоєю, я отримала поштою загадковий конверт. Не від Діда Мороза, а із Саксаганського районного суду. Мені надіслали ухвалу суду під головуванням судді Володимира Прасолова, якою було накладено арешт на єдиний об’єкт нерухомості, який є у моїй власності. Це квартира, у якій я проживаю» — так розпочинає довгу оповідь депутат міськради Кривого Рогу, журналіст «Домашньої газети» Наталія ШИШКА
«ВАША КВАРТИРА АРЕШТОВАНА»
Як з’ясувалось, арешт було накладено в порядку забезпечення позову, поданого проти мене Аліною Васільєвою. На ту ж квартиру було накладено і ще один арешт — теж в порядку забезпечення позову, тепер уже директора КП »Ритуал Сервіс Плюс» Андрія Васільєва. Ці двоє, позови яких розглядались потім у форматі однієї об’єднаної справи, хотіли стягнути з мене 100 тис. грн і 150 тис. грн відповідно за свої моральні страждання, спричинені як начебто моїми публікаціями про ситуацію на ринку ритуальних послуг щодо реалізації могил та використанням їхніх фото під публікаціями у Фейсбук.
Ці публікації добре відомі моїм постійним читачам. Загалом їх більше десятка. Нагадаю заголовки деяких із них: «Ритуал Сервіс Плюс»: підприємство міськради чи організована злочинна група?», «Звозити труни до міськвиконкому? Чи означає підтримка петиції, що побори на кладовищах будуть припинені?», «Хто кришує кладовищенську мафію?».
Суд першої інстанції, Саксаганський районний суд, ухвалив стягнути з мене 50 тис. грн і 150 тис. грн відповідно. Ще 120 тис. грн підлягало стягненню з мене в якості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які понесло КП «Ритуал Сервіс Плюс». Бо був іще один, третій позов, — від юридичної особи КП «Ритуал Сервіс Плюс» на чолі з тим же Васільєвим. Фактично про те саме — що як начебто недостовірною інформацією в тих же публікаціях я завдала шкоди діловій репутації комунального підприємства «Ритуал Сервіс Плюс».
Але оскільки законодавчо не передбачено стягнення моральної шкоди на користь юридичних осіб, цією справою наказати мене на гроші вирішили в інший спосіб. І суд першої інстанції в особі все того ж Володимира Прасолова, як кажуть, і оком не змигнувши, у повному обсязі задовольнив заяву позивача і ухвалив додаткове рішення по справі про стягнення з мене 120 тис. грн за правничу допомогу, яку комунальному підприємству надавав залучений адвокат Андрій Дерій. Гулять так гулять!
Таким чином, я мала б сплатити 320 тис грн, які разом з відшкодуванням понесених інших витрат по кожній зі справ, звісно ж, перекладених на мене, а також виконавчого збору, виливались у всі 400 тис. грн.
Обкладаючи мене позовами і святкуючи перемогу з приводу ухвалення рішень, які не набрали законної сили, на своїй сторінці у Фейсбук Васільєв інформував свою специфічну аудиторію так, як начебто справи ним уже виграні, без варіантів, і публічно обіцяв мені яркіє нєзабиваємиє впєчатлєнія на всю оставшуюся жизнь. І це було ніщо інше, як завуальована погроза.
Для мене було цілком очевидним, що він пішов у суд не для того, щоб захищати свою честь і гідність, а щоб розтоптати честь і гідність мою. Не так за відшкодуванням моральної шкоди, як за отриманням морального задоволення, щоб руками суду кошмарити і переслідувати мене як журналіста і депутата міської ради за справедливу критику та діяльність в інтересах громади.
«ШИШКА ЗАЦЬКУВАЛА ВАСІЛЬЄВА»
Бо ж як мав би вчинити керівник комунального підприємства у відповідь на критику, на закиди про те, що на кладовищах міста за могили стягують більше, аніж це передбачено відповідним рішенням міськвиконкому? По кожному резонансному випадку провести службове розслідування, відібравши пояснення у кожної зі сторін, оприлюднити його результати. Виступити по «Рудані», довести до відома громади офіційну розцінку, а в разі чого, закликати звертатись негайно до нього по такому-то телефону. У співпраці з депутатом розробити і запровадити заходи, які звели б ризик кладовищенських поборів до мінімуму.
Натомість керівник комунального підприємства іде в суд із позовом про завдані йому моральні страждання і вимагає вилучити з інформаційного простору всі 12 публікацій, від першого до останнього слова, визнати недостовірною інформацію, викладену в них, «але не виключно». Під цим «не виключно», слід розуміти, мались на увазі ті публікації, які ще не написані. Як ото Шевченкові царський уряд колись забороняв писати і малювати, так Васільєв через суд хотів мені заткнути рота на перспективу.
І у першій інстанції, де суддя задовольняв кожне апчхи позивачів, за відсутності і натяку на змагальність сторін пресував мене, як радянський слідак, відхиляв усі мої клопотання та відводи, не давав можливості толком надати пояснення і заявляв, що навіть своїм іронічним виразом обличчя я ображаю суд, все у них вийшло. Більше того — оголошуючи своє рішення, суддя Прасолов прокоментував його таким чином, що я займалась булінгом Васільєва і так його, бідного, зацькувала, так зацькувала. І що тільки тоді, коли Васільєва спіймають за руку, і якісь «ліві» гроші будуть призначатись саме для нього, і суд його визнає винним, і рішення вступить в законну силу, тільки тоді можна про це писати. Не знаю, чи було на те спецзамовлення, але профілактично-виховну роботу суддя провів.
НА ФОНІ СУДУ З ПАЧКОЮ ПАМПЕРСІВ
Звичайно, наступним моїм кроком була апеляція. Апеляційний розгляд по об’єднаній справі «Васільєви проти Шишки» можна лише умовно назвати розглядом: трійка у мантіях на чолі з Яною Бондар слухати пояснення не бажала і винесла знущальне рішення про задоволення моєї скарги частково, дещо знизивши присуджені мені суми моральної шкоди з 50 до 30 тис. грн по Васільєвій та зі 150 до 110 тис. грн по Васільєву, в іншій частині залишивши рішення суду першої інстанції без змін: визнати, вилучити, спростувати… Ключове — сума стягнення за як начебто заподіяну моральну шкоду залишалась у такому розмірі, який у разі ухвалення остаточного рішення позволяє накладати стягнення навіть на єдине житло боржника. Дарма, що боржником мене зробили штучно.
На знак своєї перемоги у другій інстанції Васільєв сфотографувався на фоні будівлі апеляційного суду на Дзержинці з величезною пачкою памперсів у руках та виклав це шедевральне у своїй недолугості фото на сторінці у Фейсбук: мовляв, купив памперси для Шишки, бо вона обіс…сь, тепер вже остаточно. У своєму коментарі до цього фото моральний страждалець приплів ще й «Силу Людей» — партію, від якої я обрана депутатом міської ради, наклепницьки заявивши, що як начебто «секто- депутати-рішаки бігали до суду порєшать», та, мовляв, не вийшло.
Що ж до справи за позовом КП «Ритуал Сервіс Плюс», то там же, на Дзержинці, колегії суддів на чолі із суддею-переселенцем із Бахмута рішення, на мій погляд, далось нелегко. Трійка на рідкість довго перебувала у нарадчій кімнаті, переривала своє перебування там і знову поверталась до дослідження матеріалів справи, а після другого перебування в нарадчій кімнаті постановила, що так, діловій репутації комунального підприємства «Ритуал Сервіс Плюс» завдано шкоди недостовірною інформацією. Тобто, судді погодились із рішенням першої інстанції, але суму з відшкодування понесених позивачем витрат на отримання професійної правничої допомоги скинули на 110 тис. грн, зі 120-ти до 10 тис. грн.
Слід сказати, до моменту винесення апеляційним судом рішення по об’єднаній справі за позовами Васільєвих арешт з моєї квартири уже було знято. Ухвали про забезпечення позовів були мною оскаржені і скасовані як такі, що винесені необгрунтовано та протизаконно. Але після апеляції у моральних страждальців відкрилось друге дихання: тепер можна арештовувати квартиру в рамках виконавчого провадження! Адже мої доходи видавались гробокопачам занадто низькими, щоб задовольнити їхні грошові забаганки. Васільєв на своїй сторінці у Фейсбук навіть пообіцяв, що стягнуті з мене кошти, отримані, слід розуміти, від реалізації моєї квартири, передасть дітям, від яких відмовились батьки, і публічно відзвітує чеками. Забігаючи наперед, скажу: милості від нього нужденні дітки так і не дочекались, а памперси стали в нагоді самому Васільєву.
«ОСТАТОЧНЕ І ОСКАРЖЕННЮ НЕ ПІДЛЯГАЄ»
Після розгляду справи за позовами Васільєвих у апеляційній інстанції, коли рішення уже підлягає виконанню і відкривається виконавче провадження, мої візаві продовжували креативити, аби забезпечити мені ті самі обіцяні яркіє і нєзабиваємиє впєчатлєнія. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження, того ж дня, було накладено арешт на моє майно та мої карткові рахунки в банку. І зовсім не випадково це відбулося саме у мій день народження.
Не буду вже сильно вдаватись у те, що до мене було застосовано ще один захід забезпечення позову: зобов’язано здійснити налаштування на своїй сторінці у Фейсбук, а які саме, затруднився роз’яснити сам суд і відмовив мені у відповідному клопотанні. А потім до мене ходили хлопчики з поліції відбирати пояснення, бо я, бачте, не виконую рішення суду про здійснення невідомо яких налаштувань у Фейсбук, а це такий кримінальний кримінал, що виконавча служба аж передала матеріали в поліцію з вимогою притягти мене до кримінальної відповідальності.
Словом, усі три справи з моєї ініціативи пішли на третій виток — у касаційну інстанцію. По об’єднаній справі за позовами Васільєвих вже було відкрито касаційне провадження, коли я отримала від Васільєвих ще один позов, це був уже четвертий. Мої візаві мали таку впевненість у своїй переможній ході судовими інстанціями, що подали позов про визнання недійсним договору, згідно з яким я здійснила відчуження своєї квартири на користь сина. Причому правочин був укладений ще до винесення рішення судом апеляційної інстанції по справі за позовами Васільєвих. Тобто, на момент укладення правочину навіть штучно створеного боргу перед позивачами у мене не було.
Щоб довго не описувати усі перипетії, скажу, що ініційована гробокопачами справа про визнання недійсним договору відчуження кватири закінчилась пшиком. Позивачі двічі не з’явились у судове засідання — і суд виніс ухвалу залишити їхній позов без розгляду. Такий розвиток подій був обумовлений тим, що за результатом розгляду моєї касаційної скарги по об’єднаній справі за позовами Васільєвих Верховний Суд скасував рішення першої та апеляційної інстанцій і постановив нове рішення, яким позивачам повністю відмовлено у задоволенні їхніх вимог. Нещодавно таке ж рішення було винесено і по справі за позовом КП «Ритуал Сервіс Плюс», включно зі скасуванням додаткового рішення про стягнення з мене безпрецедентної суми витрат на правничу допомогу. У обох випадках рішення ухвалювались колегіями у складі п’яти суддів. Ці рішення є остаточними і оскарженню не підлягають.
Більше того — справою «Васільєви проти Шишки» в частині використання журналістом фото із мережі Фейсбук, яке знаходиться у відкритому доступі, створено нову судову практику. Справа потрапила в огляд актуальної судової практики Верховного Суду, про неї написала «Судово-юридична газета», і взагалі рішення Верховного Суду по цій справі викликало значний резонанс у юридично-правовому та журналістському середовищах як ще один крок до утвердження в Україні демократичних норм.
СУДИ ДВОХ ПЕРШИХ ІНСТАНЦІЙ «ПОМИЛЯЛИСЬ»
Так от про використання фото, якими були проілюстровані дві публікації. Як стверджували позивачі, згоди на публікацію своїх фото вони не давали.
При цьому Васільєв, у білій сорочці, за своїм робочим столом фотографується у своєму начальницькому кабінеті, викладає це фото у себе на Фейсбук у відкритий доступ, а потім заявляє, що це я використанням цього фото розголосила його персональні дані та здійснила ну просто безпрецедентне втручання в його особисте життя. Під персональними даними, зокрема, мається на увазі віросповідання, на яке як начебто вказує (тільки не смійтеся!)… чи то ікона, чи то картина, одна з кількох, які на фото висять у нього за спиною.
На другому фото перед об’єктивом охоче позують троє: жінка у спортивному костюмі, сам Васільєв і піп у своєму облаченні. Як з’ясувалось, жінка та є Васільєву не чужою, а отже, стверджують в один голос позивачі, розміщенням цього фото я розголосила дані про їхній сімейний стан. І також про віросповідання, на яке на цьому фото як начебто вказує… облачення попа, біля якого вони стоять. Ага, хто стоїть біля рабина, той іудей.
Використання фото, викладеного самими позивачами у відкритий доступ, стало приводом для звинувачення мене в тому, що я надмірно і непропорційно втрутилась в їхнє особисте життя. Хоча при першому ж сигналі про те, що позивачка не бажає розміщення під публікацією свого зображення, фото було піддано редагуванню, зображення позивачки вилучене. І до цього колегія суддів поставилась дуже схвально.
Як зазначено у постанові Верховного Суду, відповідно до ст. 308 Цивільного Кодексу України фотографія із зображенням фізичної особи може бути розповсюджена лише за згодою цієї особи. Однак законодавство не визначає, яким чином має бути оформлена ця згода. Тобто, її може бути надано письмово, усно, а також у формі мовчазної згоди. Як, приміром, у випадку самостійного розміщення фото для необмеженого кола користувачів у соціальній мережі Фейсбук.
Верховний Суд постановив, що поширення фото, розміщених у соціальній мережі без обмеження кола користувачів, які можуть його переглядати, є правомірним. Адже його первинне розміщення у соціальній мережі було публічним і за згодою особи, яка своїми діями зробила таку інформацію відкритою.
Ухвалюючи своє рішення, колегія суддів врахувала, що на сторінках позивачів у соціальній мережі Фейсбук у відкритому доступі ними самими вказана інформація про їхній сімейний син, тому твердження про розголошення цієї інформації мною на користь третіх осіб суд визнав безпідставним.
Істотну роль у вирішенні цього спору зіграло те, що Васільєв є публічною особою, його діяльність як керівника КП «Ритуал Сервіс Плюс» викликає підвищену громадську зацікавленість, у тому числі особистим життям, та підвищений рівень критики. І це, як зазначив суд, мали усвідомлювати самі позивачі та передбачати наслідки опублікування власних фото з відкритим доступом до них.
У постанові Верховного Суду йдеться, що навіть за браком згоди Васільєва мої дії по розміщенню фото підпадали б під ч.3 ст. 308 ЦК України, яка надає можливість поширювати фото без дозволу фізичної особи, яка зображена на ньому, для захисту інтересів інших осіб.
Оскільки позивач Васільєв є першою посадовою особою КП «Ритуал Сервіс Плюс», суд зазначив, що обравши посаду керівника комунального підприємства, він тим самим погодився на підвищену увагу громадськості до своєї особи, а також до діяльності підприємства, яке очолює. Також Верховний Суд врахував, що опубліковані мною фото не містять інформації, що має конфіденційний, таємний чи службовий характер, інформації надто відвертого чи особистого характеру. Верховний Суд дійшов висновку, що опублікування спірних фото не призвело до порушення прав позивачів. Цитата з постанови: »Протилежні висновки судів, а також висновки про те, що діями відповідачки позивачам завдано моральну шкоду, яка підлягає відшкодуванню, є помилковими та такими, що зроблені однобічно, без врахування всіх обставин справи».
Рішення Верховного Суду в частині правомірності використання фото із Фейсбуку за умови мовчазної згоди — це і є нова судова практика, на яку тепер посилатимуться суди у інших справах.
ТУТ ПРАКТИКИ — ХОЧ ВІДБАВЛЯЙ
Якщо ж говорити про створений мною текстовий контент, який позивачі вимагали визнати недостовірною інформацією, спростувати і видалити, то тут нічого нового. Напрацьованої судової практики щодо визнання інформації недостовірною більш ніж достатньо. Зокрема, є рішення Європейського суду з прав людини, згідно з яким журналіст не несе відповідальності за відтворені висловлювання інших осіб, за допомогою яких преса відіграє свою важливу роль «сторожового пса суспільства». А журналістська свобода включає також можливість перебільшень або навіть провокацій. Особливо стосовно питань, які становлять суспільний інтерес.
У питанні визнання інформації недостовірною ключовим є: це оціночні судження чи фактичні твердження. Оскільки фактичні твердження можуть бути спростовані, а оціночні судження спростуванню не підлягають. Законодавством не передбачено притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.
До речі, як у справі «Васільєви проти Шишки», так і у справі за позовом «Ритуал Сервіс Плюс», позивачі у своїх позовах не вказали, яку інформацію, дослівно, вони вважають недостовірною, просто не подобається їм все написане — і крапка. Замість них (!) це зробив сам суд першої інстанції, повибиравши зі статей якісь цитати з вживанням слів «корупція», «кладовищенська мафія», «чорна готівка» і т. ін. та на свій розсуд відніс їх до фактичних тверджень. Хоча це мала б визначити лінгвістична експертиза, однак висновків експерта позивачі до суду не надали.
Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо захисту честі, гідності і ділової репутації, викладених у цілій низці постанов Верховного Суду, не знати про які судді не могли. Зокрема, про те, що публічна особа, якою в силу своєї посади є Васільєв, знову ж таки, має бути готовою до підвищеного рівня критики, у тому числі в грубій формі, до прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості її діяльністю та особистим життям.
Аналогічна аргументація щодо оціночних суджень та фактичних тверджень з посиланням на відсутність експертного висновку з боку позивача міститься і в постанові Верховного Суду за позовом КП «Ритуал Сервіс Плюс».
А у мене для цього комунального підприємства є простий рецепт: берете за могили не 5800 і не 6 чи 7 тис. грн, а згідно з офіційною розцінкою 2539 грн на сьогоднішній день — і ваша ділова репутація залишається неушкодженою, навіть серед ночі прокинулись, а вона тут як тут.
Переконана, уся ця судова тяганина була з боку позивачів зловживанням правом на судовий захист. І, звісно, я мала налаштованість дійти до Європейського суду з прав людини. Але той факт, що звертатись туди не довелося, що добитися справедливості вдалось на рівні національного правосуддя, мене надзвичайно тішить. Бо дає надію, що час «прасолових» в українських судах минає.
Наталія ШИШКА,
«Домашня газета»,
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
