Нашого спілчанина Миколу Боровського добре знають колеги по профспілковій роботі, з яких складається профактив ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг». Микола є головою цехкому ПМГУ ремонтно-механічного цеху №1 Ливарно-механічного заводу, якого вперше обрали на цю посаду ще в 2016 році
На початку нинішнього року він повернувся до рідного колективу після демобілізації з лав ЗСУ. Зараз працює начальником зміни, а, взагалі, є досвідченим токарем, котрий має за плечима багаторічний стаж роботи за цією робітничою професією, набутий в РМЦ-1, куди він прийшов в 2001 році.
«З перших днів війни я як волонтер долучився до підтримки наших хлопців, котрих призивали чи які самі добровольцями вступали до української армії, — поділився Микола. – Взявся я возити нашим військовим провізію, одяг і таке інше. Дуже тут допомагала наша Профспілка, в якій подбали про забезпечення мобілізованих спілчан термобілизною, спальними мішками, плащами-наметами і іншими речами аж до бронежилетів і тактичних касок, виготовлених за натівськими стандартами. Все це я розвозив хлопцям-військовим з нашого цеху, які ще залишалися на різних точках в межах міста, або перебували на позиціях неподалік від Кривого Рогу – в селах на херсонському напрямку».
«Багато чого возив, налагодивши зв’язок з іншими волонтерами, не тільки хлопцям з нашого цеху, а й іншим землякам-криворіжцям, які тоді масово стали на захист країни.
Тож, завдяки цьому постійно спілкуючись з військовими, я, так би мовити, був морально готовий до того, щоб приєднатися до них, також взявши до рук зброю. «Вони воюють, як справжні чоловіки, а я що – не такий, як вони, не з того тіста зроблений?», — ось приблизно такі тоді мав думки».
«Взагалі, під час мого перебування на військовій службі особливо важко було на самому початку, зокрема, коли проходили БЗВП (базову загальновійськову підготовку – Ред.), — зазначив співрозмовник. – Інструктор нам попався бойовий, добре нас ганяв. Потім на перших порах вже і на постійному місці службі було важкувато, бо головний сержант нашої роти, який був ветераном АТО і служив в ЗСУ ще з 2014 року, теж любив влаштовувати нам навчання, як то кажуть, в умовах максимально наближених до бойових».
«Але така підготовка в кінцевому підсумку, як я вважаю, пішла нам на користь, виручала, коли розпочалася наш тривала бойова вахта на Нікопольщині у складі МВГ – мобільної вогневої групи, котра мала завдання прикривати від ворожих атак з повітря важливі об’єкти критичної інфраструктури, зокрема, одну з високовольтних підстанцій та кількакілометрову дамбу – об’єкт дуже значущий для тамтешнього транспортного сполучення».
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
