«253 Криворізький окремий штурмовий полк «Арей»: «Я не хочу, щоб мої діти й онуки жили в цій погані та гнилі, яка намагається нас знищити. Кожен має розуміти, що перемогу одна людина не здобуде. Це колективна праця, – каже Світлана Александрова з позивним Квітка для проєкту Жінки Полку Арей
Світлана стала до лав Збройних сил ще у 2022 році, коли «Арей» тільки формувався.
Була кухаркою, важко працювала. Постійно треба було готувати. Доводилося носити важкі клунки, величезні каструлі.
– Мій чоловік і брат одразу пішли до війська, я волонтерила: плела сітки, розвозила їжу хлопцям на блокпости. Потім дізналася, що моя посестра Марина Савенко пішла служити. Я теж цього хотіла. Відчувала, що це моє покликання, – згадує пані Світлана.
У 2024-му перейшла до іншого підрозділу у складі «Арея». Нещодавно отримала звання молодшого лейтенанта й стала на посаду заступника командира роти ударних БПЛА з психологічної підтримки персоналу.
Найскладніше для Світлани – нерозуміння людей, які кажуть що втомилися від війни і які не мають до неї жодної дотичності. Кожен може щось робити, допомагати.
– Я не розумію, як можна казати «я не цікавлюся», «я нейтральний», коли гинуть діти, – обурюється вона. – Ми не зламалися в 2014-му, в 2022-му… Ми постійно виборюємо свою свободу. Перемогу мають здобути всі. Заради майбутнього. Не зрадити своїх і дійти разом до перемоги – це головне. Без перемоги нас просто не буде.
— У той же час у військовому житті часто випадає зустрічати людей, з якими ніколи б не перетнувся у мирному житті. Деякі стають спорідненими душами, великою військовою родиною:
– Пам’ятаю кожного хлопця, який виборював для нас життя і якого з нами вже нема.
Брат Світлани загинув 6 жовтня 2022 року під Бахмутом. Чоловік отримав важке поранення, має високу ампутацію.
– Ми живемо, соціалізуємося. Такі наші реалії, – каже Світлана. – Він мене чекає, підтримує. Все в нас буде добре.
Юлія ЛАПОЧКІНА,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
