Як розповідає «253-й Криворізький окремий штурмовий полк «Арей», чоловік Доці пішов захищати Криворіжжя з перших днів повномасштабки. На питання «чому пішла?» вона відповідає, що перестала розуміти чоловіка. Та й хотіла бути поруч з ним і пришвидшити перемогу
Одного дня Доці вийшла з душової, а телефон розривають дзвінки з невідомого номера. Голос з мобільного повідомив про поранення чоловіка.
Накинула на себе, що потрапило під руку, й побігла. Добре, що поруч проїжджали інші бійці й підібрали його пораненого, бо якби чекав евакуації довше, могло б все завершитися значно гірше.
Найскладніше для Доці проживати біль, якого багато на війні, але ще більше на війні життя – у всіх його проявах, вважає вона.
– Якщо мені хочеться піти до річки й намочити ноги, я не буду відкладати свої бажання. Бо завтра можна не прокинутися, – усміхається. – Те, що колись було важливо, зараз не має значення. Зараз головне, щоб рідні були поруч і мати з ними зв’язок. Найцінніше – це люди. На війні – зовсім інші стосунки, яких раніше не було. Я можу не бачити людей по пів року, але точно знаю, що коли буде треба, вони допоможуть. Це люди, які стали твоєю родиною, люди, заради яких ти готова зробити більше ніж для себе. Я тепер точно знаю що таке побратимство.
Доця вірить у перемогу й хоче, щоб усі люди, з якими пройде віну, почали будувати своє щасливе життя.
– У 2022 році ми жартували, що після перемоги накриємо столи в Херсонській області біля тих сіл, де були, і будемо довго святкувати!
В «Ареї» Доця служить начальницею продовольчої служби.
Всі ми різні й виконуємо різну роботу.
Але мета у нас одна – перемога!
ДАЙДЖЕСТ,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
