Розповідає криворожанка Віталіна МЕХ: «Пільгове місце» як червона шмата для бика, або Хроніки водійського самодурства
…Я зайшла в маршрутку. Салон був майже порожній — сиділо дві-три людини. Я показала водієві своє інвалідне посвідчення та спокійно сіла на пільгове місце.
Однак його обличчя вже виражало повне невдоволення. Він навіть не глянув на сам документ, демонструючи всім своїм виглядом роздратування та зневагу. Хотілося б, звісно, щоб у наших водіїв було більше вихованості, м’якості та елементарної поваги до пільговіків, але тут не було й натяку на це.
Раптом я почула вібрацію — це був швидкий телефонний дзвінок. Телефонувала моя тітонька, щоб поділитися сьогоднішніми новинами. Я лише тихо слухала її, зрідка відповідаючи «так, так, так», і навіть не встигла нічого доладно сказати у відповідь.
І тут водій зненацька починає просто кричати на весь салон: «Сховайте свій альфон! Розсілися тут! Ви мені заважаєте! Пільгове місце сидіть і не рухайтесь на ньому…» — і далі посипалися його безглузді, роздратовані зауваження… Хоча я сиділа позаду нього на пільговому сидінні, він все одно умудрявся пильнувати саме за мною.
Я спокійно відповіла йому: «Я хіба розмовляю? Я просто слухаю. Чим саме я вам заважаю?»
На що він безапеляційно заявив: «Я сказав, це я до вас звертаюся! Покладіть слухавку, інакше я далі нікуди не поїду!» — і просто посеред дороги зупинив маршрутку. Пасажири заціпеніли від подиву, адже всі чудово бачили, що я насправді не розмовляла, і ніхто не розумів, що взагалі відбувається.
Щоб люди в салоні не стали заручниками цієї безглуздої ситуації через примхи водія, я сказала: «Тільки заради пасажирів, щоб вони не страждали через вас, я покладу слухавку». І перервала дзвінок.
А далі почався справжній абсурд.
На наступних зупинках почали заходити інші пасажири, які оплачували проїзд.
Вони спокійно розмовляли по мобільних, сідали на свої місця, набирали номери, телефонуючи…
У салоні одночасно розмовляло декілька людей.
І знаєте що? Він не зробив їм жодного, навіть найменшого зауваження.
Жодному з них. Вони йому НЕ заважали…
Його зачепив не телефон — його зачепило те, що я їхала за посвідченням,безкоштовно для нього.
І найболючіше в цій ситуації інше. Попри те, що в країні йде страшна війна, попри весь цей надскладний стан, біль і загальну напругу, в його салоні просто собі грала музика.
Тобто розважальні мелодії водієві за кермом аж ніяк не заважали, а от тихий шепіт пасажирки з інвалідністю став для нього «величезною перешкодою».
Дивно й страшно усвідомлювати: навколо стільки спільного горя, а люди не стають добрішими. Навпаки — злість і ненависть просто кишать із рота при першій-ліпшій нагоді.
Скільки ще ми будемо терпіти це дріб’язкове хамство від тих, хто, користуючись своїм тимчасовим «становищем» (бо він сьогодні за кермом, а отже — нібито господар ситуації), дозволяє собі принижувати інших?
Хіба можна в такий час ставитися один до одного з такою люттю? Ми маємо триматися разом, а не нищити одне одного через власну невихованість та комплекси.
Юрій ПОТУПЧИК,
спеціально для рубрики
Новини Кривого Рогу
сайту Весь Кривий Ріг
